Торік 13 квітня Рада національної безпеки й оборони оголосила про початок антитерористичної операції в Донецькій і Луганській областях. Наступного дня виконувач обов'язків президента Олександр Турчинов підписав указ про виконання цього рішення.
— Коли у навчальні центри почали привозити перших мобілізованих, вони не розуміли, навіщо їх забрали від сімей. Бо війни ще не було. У "Десні" люди спали на землі, встеленій гілками, в дірявих палатках. Не вистачало їжі, одягу, взуття, спальних мішків. Ми все це привозили. Були генерали, які крили матом волонтерів: "Що ви тут привозите кольорові спальники — це армія, а не цирк". Не дозволяли мобілізованим спати в них, — розповідає волонтер Юрій Касьянов, 46 років.
Із Юрієм Касьяновим зустрічаємося на базі спільноти "Армія SOS" у столиці. Там збирають безпілотники. У кімнатах багато запчастин, працюють по п'ятеро-семеро осіб. Юрій запрошує до комори, пропонує сісти на лавку. Під ногами сохнуть корпуси безпілотників.
— Військам, які почали підтягуватися на Донбас, возили продукти, радіостанції, бронежилети. Збройні сили тоді були в жахливому стані. Машини, танки не заводилися. Досвіду у бійців не було. Бронежилет — щось із сфери фантастики. Кевларові каски мав лише спецназ. Перший батальйон Національної гвардії сформували із сотень самооборони Майдану. Ми купили для них бронежилети. Їх в Україні випускало одне підприємство маленькими партіями. Зібрали півмільйона гривень на 200 штук.
Що завадило звільнити Донбас у перші місяці? Ви казали, було помилкою випустити російського диверсанта Гіркіна зі Слов'янська. Він зміг організувати оборону Донецька.
— Гіркін із російським спецназом захопив Слов'янськ, Краматорськ, Красний Лиман, Артемівськ. У нас на той час не було сил і натхнення воювати. Виходили якісь тітоньки, відбирали автомати в українських солдатів. А за жінками стояли бойовики. Тому під Слов'янськ відправили Національну гвардію — людей з Майдану, які знали, за що борються. Також спецнази — "Альфа", "Омега", "Барс", "Сокіл", які могли воювати. Якби Гіркіна не випустили зі Слов'янська, а це було зроблено за домовленістю, весь сепаратистський рух могли придушити. Бо і в Донецьку, і в Луганську стояли наші військові частини. Проходили мітинги на підтримку України. Гіркін, прибувши в Донецьк, залізною рукою навів там порядок. Потім підтягнулася Москва з "гуманітарною" допомогою, і війна перейшла в іншу фазу, значно кривавішу.
Влітку наші війська вийшли на кордон. Але закрити його не змогли. Солдатів розстрілювали "Градами" з території Росії. Ми не відповідали. Що це була за операція?
— Хотіли зупинити поставки зброї і потік бойовиків. Тому вирішили перекрити кордон. По суті правильне рішення, але за виконанням — абсолютно невірне. Кордон — порожнє місце, навіть стовпчиків не було. Там скеляста місцевість, окопів не викопаєш. Росіяни відкривали вогонь з усіх видів зброї зі своєї території, а наші не мали права відповідати. Діяти треба було інакше — притискатися до міст, щоб російські "Гради" не могли дістати. Перейшла колона російської техніки кордон — знищити. Хто планував цю операцію? Керівник Генштабу — Віктор Муженко. Всі операції планує Генеральний штаб, а затверджує президент. У нормальному суспільстві ці люди давно мали б піти у відставку. Принаймні президент повинен звільнити начальника Генштабу, щоб той не підставляв його.
Які причини поразок в Іловайську, Донецькому аеропорту, Дебальцевому?
— Причина одна — неграмотне керівництво. Іловайськ — стратегічне місто. Там перетинаються залізничні шляхи, якими зараз підвозять зброю бойовикам. Нашим бійцям не вистачало боєприпасів, не було підмоги, коли підійшли російські частини. Якщо думали тримати Донецький аеропорт, мали закопуватися, бетоном заливатися. Підтягнути достатньо сил, а не утримувати його маленькою групою людей. В Дебальцевому наші не окопалися нормально. Бойовики по всьому фронту тягають пересувні бетонні заводи. Сто метрів виграли — залили бетоном. Легко їх уже не викуриш. А наші розкладачками закривалися або сиділи в окопах. Якби мали бетонні укріплення, Дебальцеве можна було б тримати ще півроку точно. Також треба було атакувати Первомайськ, Стаханов, Горлівку, Макіївку, Єнакієве, щоб полегшити тиск на Дебальцеве.
Як армія змінилася за рік?
— Зараз на передовій не зустрінеш бійця без бронежилета, каски, форми. З пальним теж немає проблем. Не вистачає адекватного командування. Є грамотні командири взводів, рот, батальйонів. Є дуже хороші комбриги. Але погано на рівні керівництва секторами, всієї зони АТО. Я вже мовчу про Генеральний штаб. Дуже погана міжвідомча координація, бо воюють підрозділи Збройних сил, Нацгвардії, добровольчі батальйони. Практично відсутня реальна розвідка. Ми намагаємося закрити цю прогалину. Проводимо не тільки повітряну розвідку, а й агентурну. Кожна група має по три-чотири літальні апарати. Може працювати в зоні АТО від тижня до чотирьох, потім — ротація і плановий ремонт. Коли іде активна фаза операції, працюємо з артилерією, як у Дебальцевому. Щоб закрити питання з авіаційною розвідкою, потрібно близько 10 мільйонів доларів. Сума для держави мізерна — вартість кількох танків. Має бути єдина розвідувальна служба. Є відділення розвідки в батальйонах, у бригадах, які між собою не зв'язані — інформація губиться.
Кілька місяців говорять: оборонні підприємства працюють у три зміни. А бійці скаржаться, що воюють зброєю 1960–1970-х, є навіть снаряди 1940 років.
— Можна працювати і в п'ять змін. Ночами відновлювати іржаві танки, але на виході все одно отримаємо старий. Техніка не відповідає вимогам сучасної війни.
Як воювати далі?
— Зараз воюємо розчепіривши пальці — по всій лінії фронту рівномірно розкидаємо війська. З'являється нова бригада: один батальйон кидають на північ, другий — у центр, третій — на південь. І як комбригу керувати? Коли бачу Віктора Муженка, відкрито про це кажу. А він виправдовується: не вистачає військ, тому доводиться їх "нарізати". Таке враження, що наше керівництво на всіх ділянках фронту очікує удару. У противника війська розташовані на тилових базах, проводять навчальну підготовку, відпочивають, відсипаються, від'їдаються. А наша армія весь час сидить в окопах.
Президент заявляв, що нам не під силу воювати з третьою армією світу — за потужністю.
— Треба змусити Росію воювати насправді. Тільки тоді зможемо перемогти. Якщо цього не зробити, вони і далі підло відкушуватимуть шматочки території. Захоплять Донецьку, Луганську області, потім — Харківську, Запорізьку, Миколаївську. Це триватиме довгі роки, призведе до краху нашої економіки і державності. Щодня гинутимуть українські солдати.
1181 прізвище загиблих під час АТО є у списку на сайті Міністерства оборони. Перший запис датований 19 квітня 2014 року. Тоді загинув молодший сержант Дмитро Андрусенко, 22 роки. 29 травня бойовики збили вертоліт Мі-8 неподалік Слов'янська на Донеччині. Не стало 14 людей, зокрема генерал-майора Сергія Кульчицького. 6 червня — літак Ан-30Б із п'ятьма льотчиками, всі загинули.14 червня при посадці в аеропорту Луганська збили Іл-76, померли 49 військових. Останній запис за 29 березня 2015 року — загинув капітан Олександр Черніченко, 46 років. П'ятьом бійцям посмертно присвоїли звання Героя України.
1541 солдат загинув, 6256 отримали поранення від початку АТО на Донбасі. Про це сказав під час засідання Ради Безпеки ООН на початку березня постійний представник України Юрій Сергеєв.
2500 українських бійців звільнили з полону бойовиків. Там залишаються близько 400, за інформацією Центру сприяння звільненню заручників при СБУ.
43 000 бойовиків воюють на Донбасі, за даними штабу АТО. За рік загинули 14,6 тис. осіб. Бойовики втратили близько 260 танків, 190 артилерійських систем, 340 бойових броньованих машин, 360 автомобілів, 10 безпілотників.
10 вертольотів та 11 літаків втратила українська армія на Донбасі продовж року.
8 
35413
Коментарі
1