— Коли вибухнув реактор, я летів у вертольоті по Тюменській області. Мав річний контракт, знімав Юганський заповідник, — розповідає Володимир Савран, 65 років. З 1981-го працював на радіозаводі в Прип'яті. Зараз живе у Славутичі Чернігівської області — місті, збудованому для персоналу Чорнобильської АЕС після аварії. 1998 року пережив онкологічну операцію. — Командир у навушник розповідає, що в Прип'яті вибухнув реактор. Я не повірив. Поспорив на пляшку коньяку. Бо нам розказували, що це найбезпечніша станція.
Чому повернулися у Прип'ять після вибуху?
— На початку 1987-го приїхав працювати, щоб отримати квартиру. Там був потрібен фотограф, який знає місцевість. Робив панорамні знімки з вертольота, з БТРа. Переодягався по 10 разів на день. Одяг той викидали. Фотолабораторію облаштували в міській бані. Доки плівки сушилися, ми парились. "Особняки" (службові особи. — ГПУ) роздруковували ці фото метр на два для держкомісії. Державні мужі з Москви берегли здоров'я, тому ситуацію вивчали тільки за знімками.
Пізніше влаштувався в газету "Вісник Чорнобиля". Найнебезпечніше завдання мав 11 серпня 1990 року. З журналістом Миколою Хрієнком поїхали у сам саркофаг. Держава почала скорочувати фінансування досліджень. Учені вважали, що роботи потрібні. Хотіли дати розголос. У скафандрах і респіраторах пройшли по всіх приміщеннях. Проповзали до скидного клапана більше як 10 метрів. Температура бетону — за 40 градусів. Я у пластиковому одязі животом відчував тепло. У деяких місцях ховалися за колоною. Певні ділянки треба було пробігти за секунду, бо там простріл 1000 рентген. Радіація засвічувала плівку. Проявляю — чорна, ще одну — знов чорна.
Як керівництво станції дозволило таке?
— Не дозволило. Лізли в суботу. Працівники получили наганяй. Ми опублікували статті у "Віснику Чорнобиля" та журналі "Україна". Вся редакція отримала міжнародну премію "За мужність і професіоналізм". Роботи подовжили, але ненадовго.
Що найбільше запам'яталося з журналістської роботи?
— Ми створили об'єднану редакцію — газету, радіо, а згодом і телегрупу. Давали матеріал на Українське телебачення.
Була історія про дезертира. Хлопчина служив у Сибіру, з нього почали знущатися. Він утік, перебув дві зими в Чорнобилі. Восени 1991-го пішов здаватися. А йому кажуть: все, Союз розвалився, гуляй. Показував нам, де брав їжу, землянку свою.
Інший сюжет — про зеків-утікачів. Побачили їх із вертольота. Мали свою ферму, виготовляли самогон. Люди багато позалишали варення, то було з чого гнати.
Партійний контроль, державний контроль, зона закрита, при цьому величезні масштаби мародерства. Чому?
— Найбільші мародери — міліціонери. Я вдома мав невеличкий фотозбільшувач експериментальний, "Білорусь СБ-5". Їх кіностудія Довженка замовляла. Восени 1988 року побачив його у відділку міліції. Кажу, що це мій. Чим докажеш? У правому куті видряпані номери телефонів. Продиктував їх. Забрав.
Був на затриманні майора міліції, який повитягав із квартир 16 кілограмів золотих прикрас. А вивозили не тільки коштовності. Один міністр із Партії регіонів не знав різниці між мікро- і мілірентгеном. Зате порахував, скільки в прип'ятських квартирах радіаторів і чавунних ванн. Приїхав і дивувався, що цього нема. Мовляв, куди дивилася міліція? А вона якраз туди й дивилась.
Чи правда, що для запобігання мародерству майно викидали з квартир і спалювали?
— Це 1988 рік. Оголосили працівникам, які до того жили у Прип'яті, що свої речі можна забрати до такого-то числа. Після нього солдати з вікон усе скидали у вантажівки. Вивозили на захоронення. Оператор знімальної групи з Одеси зловив камерою, як із вікна летить і розбивається об асфальт у нього біля ніг великий глобус.
Як жителі Славутича сьогодні бачать своє майбутнє?
— Невизначеність. При закритті станції обіцяли дуже багато. Президент Леонід Кучма брав місто під свій патронат. Була пропозиція збудувати експериментальний ядерний реактор. Але нашим політикам потрібне тільки те, що пахне грошима.
Років сім тому приїхала делегація депутатів Верховної Ради. На об'єкті "Вектор", де захороняють ядерні відходи, ідуть двоє, мене позаду не бачать. Один каже: "Слухай, це золота жила!" Другий: "Ні, це золота річка! Треба брати негайно під контроль. Уявляєш, скільки тут бабла!"
Люди зі станції знайшли себе в житті?
— Люди, які керували процесами, поїхали переважно за кордон. Один мій кум із сім'єю — в Канаді, другого в Петербург запросили. Працюють за фахом.
4 
35413
Коментарі