Продавці медовухи заробляли по дві тисячі гривень у день
— Отлічна вєщ. Легко п'ється і хмільне. Запрошую на дегустацію. Наллю, скільки пожилаєте, — 59-річний Сергій Тулинський із Миргорода запрошує до свого прилавку. Приїхав торгувати медовухою на Сорочинський ярмарок. З 16 по 21 серпня той відбувся у селі Великі Сорочинці Миргородського району на Полтавщині.
Сергій Олексійович — у легкій сорочці і штанях. Торгує під синьо-жовтим наметом у боковому ряду ярмарку. На прилавку стоїть кілька десятків скляних півлітрових пляшок із медовухою. Пропонує класичну, на калині, терені й вишні. В черзі до Сергія — п'ятеро людей. Кожному дає пробувати. Медовуха — один із найпопулярніших товарів ярмарку. В день продавці заробляють по кілька тисяч гривень. Пляшка коштує 70–100 грн.
— Щось слабенька для мене. Давайте шо покріпше. Градусів би 40. Щоб раз випив — і діло, — каже продавцеві огрядний чоловік років 50 у солом'яному брилі. Ставить порожній пластиковий стаканчик і спирається на прилавок.
— Ви вже, мабуть, по всьому ярмарку напробувалися медовухи, — сміється Сергій Олексійович. — Але моя — найкраща. Хоч сам літру всадиш — голова не болить. Натурпродукт.
Чоловік у брилі купує класичну. За 2 год. торгівлі Сергій Олексійович продає зо два десятки пляшок напою.
— Я цим живу, — сідає на табуретку. — З дружиною маємо пасіку. Їздимо по ярмарках і фестивалях із медом, сотами, бджолиним молоком і напоями. Заробленого вистачає на життя. Хазяйства не маємо. У дворі тільки пес. Сам п'ю найкріпшу, 30-градусну. Тому здоров'я не турбує. Тиск, серце — в нормі. Одне не можу зробити — кинути це діло, — запалює цигарку. — В місті мене знають. Буває, дзвонять: "Олексійович, привези пляшечку". Пару минут — і я на місці. Треба людям приносить радость. Що ще лишається в наш час. Усі заморилися від війни і безгрошів'я.
До намету підходить чоловік років 65. На голові — шапка з написом "Вітя", причеплені саморобні антени. Просить пасічника налити безкоштовно стаканчик медовухи. Той пригощає.
— Таких чудаків вистачає. Виряджаються і просять милостиню. Під церквою сидять. Їх жалію. Відніс пляшку афганцям. Вони навпроти співають українських пісень. Дуже гарно, — додає Тулинський.
В обід продавщиця кераміки сумчанка 45-річна Марина Любченко їсть вареники з картоплею із пластикового посуду. До прилавка підходять дві сімейні пари. Купують глечики для запікання картоплі з м'ясом.
— Ажіотажу чекаю під вечір. Тоді люди розходяться і все стараються скупити, — говорить Марина. — Зараз гріх нарікати на торгівлю. Торік було вдвічі менше заробітку. Люди наче багатші стали. Одна пара скупилася на 2 тисячі гривень. Взяли величезну макітру, глечиків, мисок. Також посуд хорошо розбирають як подарунок на весілля. Молодьож стала любити народні вироби. Модно. Заставляють ними кухні.
— Давайте іспробуємо ваш товар на якість, — 35-річна Алла Щур у вишиванці вибирає глиняні миски. Стукає одна об одну. — Міцні. Можна брати. Спеціально сюди приїхала по посуд. Краще взяти з натурального матеріалу, ніж китайське скло і пластик. Грошей не жалію. Я підприємець. У Полтаві маю кілька кафешок. Пару останніх років прибуток уже не той. Але на життя вистачає, іншим помагаю. Даю в АТО продукти. Якось передала п'ять ящиків пиріжків. На війну не треба жаліти. Бо хтось веселиться на ярмарку, а хтось — під землею в окопах.
— Хай нам усім Бог помагає, — приєднується до розмови жінка років 40. Прийшла по горщик для квітів. — Останні два роки я не їздила на ярмарок. Не могла морально собі позволить. А цьогоріч не втрималася. Скучила за колоритом.
Під вечір — черги біля зимового одягу. Люди міряють пуховики, шуби, шкірянки. Ціни — на 300–500 гривень нижчі за сезонні. Біля яток дівчина років 15 сперечається з матір'ю. Хоче дорожчу куртку. В матері таких грошей немає.
— Юлю, будь розумницею. Ти ж не одна, ще двом братикам треба куртки взяти, — вгамовує доньку матір.
— Нащо ми сюди приїхали? Ти нічого не купуєш. Тільки бублики та квас, — сердиться Юлія.
— Я хочу, щоби ти побачила нашу культуру. Тут же така атмосфера. І співають українське, і танцюють.
— Тоді хоч на "Дзідзьо" нас поведи, — просить донька.
— Квитки платні. На нас усіх треба 200 гривень. За ці гроші краще поїсти купимо чи канцтоварів у школу, — відповідає матір. Тягне доньку в бік кіоску з пиріжками.
З лисицею фотографувалися за 30 гривень
Цьогоріч на Сорочинському ярмарку гостям пропонували незвичні товари й послуги. Зокрема, оригінальне таксі й хатні рослини, що ловлять комах.
Поїздка на кобилі Маші коштувала 25 грн. Власник Леонід попереджав, що тварина може втомитися на півдорозі. Тому доведеться почекати, доки набереться сил.
Нитка від зурочень з Ізраїлю. Її в'яжуть на руку. Продавщиця запевняла, що вберігає від поганого ока. Комплект із двох ниток вартував 40 грн.
Рослини-хижаки. Кімнатні квіти можуть їсти мух і збирати комах, як липучка. За них просили 80–300 грн.
Фото з лисицею Алісою. Тварина сиділа у клітці. З нею фотографувалися за 30 грн. Господар приймав замовлення на лисенят. Потомство буде взимку.
Індійський сарафан ручної роботи за 300 грн та прикраси за 200. Сукні-туніки вишиті місцевим орнаментом. Сережки, браслети, ланцюжки з підвісками — з натурального каміння.
7 
35413
Коментарі