— Зараз працюємо біля Дебальцевого — у селі Санжарівка Артемівського району. Перед цим були у Вуглегірську Донецької області. Знайшли фрагменти голови загиблого бійця. Місцеві розказали, що у січні в танку рвонув боєкомплект. Від двох бійців, що були всередині, майже нічого не залишилося. Одна жінка прикопала у себе на городі частину голови. Танк відвезли кудись і, мабуть, розпиляли на метал, — розповідає 44-річний Ярослав Жилкін, керівник гуманітарної місії "Чорний тюльпан".
Разом із групою волонтерів шукає та вивозить тіла загиблих українських бійців з окупованих територій.
Із вересня минулого року знайшли понад 600 тіл і фрагментів. У середині липня заявили, що призупиняють діяльність через відсутність фінансування. Гроші надсилають благодійники. Наприкінці місяця гроші почали надходити. Вдалося відремонтувати техніку.
Ярослав Жилкін очолює "Всеукраїнське громадське об'єднання "Союз "Народна пам'ять". Має бізнес. Справи передав дружині.
— У нас близько 60 пошуківців, які з різною періодичністю виїжджають на ту сторону. Хтось постійно, хтось був кілька разів. Переважно це люди, які раніше брали участь у пошуках загиблих у Першій і Другій світових. Це — кістяк місії. Є волонтери, афганці, працівники музеїв. Бачили дуже багато страшного. Певний час їсти не могли. Стоїш над загиблим — страшний сморід тіла, що розкладається. У голові: "відійди, нащо воно тобі". А тоді думаєш — хтось має це робити. Його мати десь чекає, плаче.
З чого починаєте пошук?
— Отримуємо дані про загиблих від місцевих або відео на "Ютуб" викладають. Плануємо поїздку. Працюємо на місці, проводимо ексгумацію. Було таке, що виїжджали зимою, а на транспорті було нереально потрапити в потрібне місце. А зараз є можливість і координати.
Солдати розповідають про братські могили після боїв. Ця інформація підтверджується?
— Кілька разів отримували подібні повідомлення. Нічого не знаходили. Можливо, це уява. Єдиний раз — біля села Осикове в районі Іловайського котла. Там вздовж дороги було багато прикопаних тіл. В Іловайську й Дебальцевому працювали по-свіжому. Вивозили по 20 тіл за раз, холодильник був заповнений під стелю. Та сторона теж забирає наших загиблих — з-під Дебальцевого, Донецького аеропорту й Вуглегірська. Звозять у морг, а ми потім забираємо.
З ким простіше працювати — ЛНР чи ДНР?
— У ДНР є людина, яка займається полоненими і зниклими безвісти — Лілія Родіонова. Співпраця налагоджена. У ЛНР по-іншому. Нас жорстко обшукують при в'їзді. Передивляються все, що можна. Не можна брати телефони з камерами, фототехніку. Тому при собі маємо лише прості телефони. Відповіді на запити чекаємо близько місяця. Тому поки що працюємо переважно на територіях, підконтрольних ДНР.
Ви їдете на той бік без зброї. Опинялися в небезпечних ситуаціях?
— Були моменти, коли з життям прощалися. Поїхали на Савур-Могилу. Провідники сказали, щоб не розходилися, стояли разом. Спустився з гори солдат їхній. У руках граната і ручний кулемет. Ми опустили голови, не хотіли провокувати, бо міг розстріляти. Він матюкався і кричав. Провідники його ледь заспокоїли. Подібне траплялося ще кілька разів. У Мар'їнці нас обстріляли. Снаряди падали на дорогу. Боялися, що холодильник із тілами розіб'ють.
Яка ситуація з моргами на тому боці й у прифронтовій зоні?
— Морги не розраховані на таку кількість загиблих ні в них, ні в нас. Прифронтові переповнені.
Які ще складнощі виникають?
— Найбільша проблема — де взяти гроші на чергову експедицію. Доки гроші є, я спокійний. Раніше з паливом допомагали військові. От поїхали хлопці в Дебальцеве — заправили машину на 2 тисячі гривень. Ще треба щось поїсти, на амортизацію машини, бо вона ламається. За місяць витрачаємо близько 200 тисяч гривень.
Ви казали, що витратили на пошуки близько 3 мільйонів власних грошей.
— Останні кілька років виділяв гроші із сімейного бюджету на пошук загиблих, організацію вахт пам'яті. Бувало, і позичав. Не можна було припиняти. Розумів, якщо зупинимо місію, важко буде її відновити. Приїхали на одне місце — останки розтягує собака. А якби ми приїхали весною чи восени, вже не знайшли б нічого. Минулого тижня хлопці з "передка" дзвонили. Попросили дати номер нашої банківської картки, грошима скидалися всією бригадою. Кажуть: "Треба, щоб ви наших побратимів вивезли звідти".
Чим допомагає держава?
— Працюємо за запрошенням Міноборони на волонтерських засадах. Ніякого статусу в нас немає, до жодного з підрозділів не належимо. Нам забезпечують коридор, допомагають транспортом. Зараз загиблими займаються всі — Служба безпеки, Міноборони, охорони здоров'я, облдержадміністрації. А має опікуватися один орган. Зараз немає з кого питати. Наприклад, є проблема з трунами, доставкою тіл родичам. Наші хлопці в Одесі йдуть до губернатора, щоб допоміг організувати спецтранспорт для доставки тіл загиблих. Зараз все це роблять волонтери. На рівні області має бути спецтранспорт і паливо. Останнє, що може зробити держава для загиблого — це достойно поховати.
Як система пошуку працює за кордоном?
— Будь-який воєнний конфлікт передбачає полонених і безвісти зниклих. Коли йде швидке переміщення фронту, будуть покинуті тіла. У 1990-х у вірменсько-азербайджанському конфлікті було понад 6 тисяч зниклих. Сторони створили комісію і досі працюють. У США таку комісію сформували після війни у В'єтнамі. Досі повертають тіла.
8 
35413
Коментарі