— Україна вшановує 82-і роковини Голодомору-геноциду. Це — наша спільна пам'ять, наш спільний біль. Мільйони людей, замучені голодом — не просто жертви несправедливості сталінського режиму. Це — свідоме винищення національних традицій, — говорить колишній міністр культури Євген Нищук, 42 роки.

У суботу перед входом до Національного музею "Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні" на столичній вул. Лаврській стоїть невелика срібна трибуна з тризубом. Музей відкрили 2008-го. Відтоді кожної останньої суботи листопада тут відбуваються поминальні заходи за загиблими під час Голодомору 1932–1933‑го. Цього року їх відвідав президент України Петро Порошенко, його попередники Леонід Кравчук, Леонід Кучма і Віктор Ющенко, прем'єр-міністр Арсеній Яценюк.

Проїзд через Лаврську перегородили автомобілі поліції. Територію музею оточили працівники МВС і військові. Щоб потрапити туди, потрібно пройти через арку-металошукач. Сходиться кілька тисяч людей. Майже у кожного другого в руках — квіти, свічки, лампадки, букети з колосків. На входах — черги.

З колонок лунає пісня "Вислухай, Боже, благання, нищить недоля наш край". Велике електронне табло заповнене червоним написом: "Україна пам'ятає! Голодомор 1932–1933 років — геноцид українського народу".

— Я двічі вмирав від голоду, — бере слово уродженець Запоріжжя Микола Онищенко, 87 років. — Спершу під час Голодомору, а потім — у німецькому концтаборі. Так, фашисти знущалися з людей. Але моє життя змінило те, як у Голод з українців знущалися свої, партійні. Я — доцент, на пенсію пішов із посади головного економіста Луганського тепловозобудівного заводу. Але радянською людиною ніколи не був. Після того, що пережив, вступати в комуністичну партію заради посади, не погодився б ні за що.

О 15.40 розпочинає виступ ­Петро Порошенко, 50 років. Дехто з присутніх записує його промову на мобільний телефон.

— Правда пробила собі дорогу до людей, — ­говорить президент. — Подивіться, як змінилася Україна за останні два роки. Відповідно до сьогоднішніх соціологічних досліджень, 80 відсотків українців вважають Голодомор геноцидом. Саме така оцінка переважає і на сході, і на заході держави. А для тих, хто й досі не визначився, ще раз пошлюся на всесвітньо відомого юриста Рафала Лемкіна. Він довів, що українців було піддано саме геноциду. По-перше, відбулося масове знищення українського селянства. Селянства, яке зберігало українську мову, українську культуру й українські традиції. По-друге, мало місце нищення української інтелігенції як мозку й розуму нації. І буквально цього тижня в Москві Лемкіна офіційно проголошено екстремістом. Його статтю включено до списку заборонених. Правда очі коле — інакше не скажеш. Багато країн та низка міжнародних організацій офіційно визнали Голодомор геноцидом. Міністерство закордонних справ України, уряд і я як президент будемо продовжувати роботу з розширення географії визнання.

О 16.00 ведучий Євген Нищук оголошує всеукраїнську хвилину мовчання. Присутні не розходяться ще понад годину. ­Оглядають постійну експозицію музею та виставку "Люди правди". Вона присвячена сміливцям, які під страхом репресій поширювали у світі правду про штучний голод в Україні.

Багато охочих не змогли потрапити на урочисте вшану­вання. Зокрема, не ­пустили на територію музею 62-річну Наталію Дзюбенко-Мейс. Її чоловік Джеймс Мейс у 1980-х очолював комісію при Конгресі США, яка мала дати оцінку Голодомору. 1993-го переїхав в Україну, викладав у Києво-Могилянській академії, помер 2004 року.

"У музей мене не пропустила президентська охорона і дивні заклопотані людці зі стосами списків, у яких моє ім'я навіть шукати відмовилися, — пише Наталія Дзюбенко-Мейс у соц­мережі. — Я принижено тупцяла перед ними добрих півгодини. Показувала паспорт, показувала на плакат свого чоловіка і намагалася пояснити, що я — його дружина. Що я щойно з відрядження, де проводила вечори пам'яті у школах, бібліотеках. Що я мушу там бути, бо мене чекають журналісти. При Ющенкові мене хоч запрошували. Правда, також не пропускали, бо губилися папірці. А тепер і не запрошують, і не пропускають. Слухала в телевізорі добрі слова Петра Порошенка про Джеймса і гадала: а чи пропустили б туди самого Джеймса?".

Наступного дня представники оргкомітету вибачилися за поведінку охорони.

— Прошу вибачення у всіх, хто через прикрі непорозуміння, недбальство чи нічим не виправдану грубіcть окремих співробітників не зміг потрапити на молебень та інші заходи біля Меморіaлу пам'яті, або зазнав із тим невиправданих труднощів, — каже заступник голови Адміністрації президента Ростислав Павленко, 39 років. — Гіpко, що подібне ще затьмарює події, які мають колосальне значення для всієї нації. З цих ексцесів зроблені висновки. Перепрошую пані Наталю Дзюбенко-Мейс. Мені, як колишньому студенту пана Джеймса, особливо недобре шукати пояснень тому, що сталося. Скажу лише, що вас було запрошено. А чому мала місце така несправедливість — з'ясовуємо. З наслідками.

×