У Росії можуть збільшити термін перебування в країні для українців призовного віку. Зараз він становить 30 днів.

— Багато українців ухиляються від мобілізації. Намагаються до нас переїхати, пересидіти тут якийсь час. І правильно роблять. Тому що їх штовхають, як гарматне м'ясо, під кулі. У рамках закону можемо збільшити термін перебування певних категорій осіб, насамперед призовного віку, — сказав російський президент Володимир Путін.

Подружжя львів'ян Оксана та Юрій минулої п'ятниці поїхало на заробітки до Італії, щоб чоловіка не призвали до війська.

— Юра вміє будувати, проектувати. Але ніколи не стріляв. На військовій кафедрі тільки давали розбирати автомат. Що він робитиме на війні — буде гарматним м'ясом? — каже Оксана. Увечері 20 січня збирає речі. Більшу частину розпродала.

— Тут маю роботу — працюю в магазині друга, — додає Юрій. — Зарплата більш як 6 тисяч гривень. Та якщо мене призвуть — утрачу і роботу, і життя. Воювати не вмію і не хочу.

Юрій закінчив Національний університет "Львівська політехніка". З Оксаною побралися позаторік, у липні 2014-го народився син. Перед весіллям купили нову 2-кімнатну квартиру на околиці міста.

— До декрету я була вчителькою англійської мови, — розповідає Оксана. — Заради чоловіка готова поїхати за кордон. Квартиру здаватимемо. Як треба буде — продамо. Якщо виникає загроза втратити рідну людину, патріотизм пропадає.

Мати Юрія понад 10 років працює в Італії. Знайшла роботу для сина. Він доглядатиме тамтешнього пенсіонера.

— Краще митиму старих італійців, ніж воюватиму за бидлоту, — говорить Юрій. — Не хочу ні за східняків, ні за політиків.

38-річному Євгенові повістку приносили двічі. Не брав її.

— Я все життя тяжко працював — їздив на будову в Росію, у Польщі огірки збирав. Накопичив трохи грошей, відкрив магазин. У 30 оженився. П'ять років не було дітей. Дружина вилікувалася, маємо 2-річну доцю. Торік купили машину, тільки зараз почав жити по-справжньому.

Повістку чоловікові мали вручити під час третьої хвилі мобілізації. Тоді Євген відпочивав із сім'єю за кордоном. Повістку дали його матері.

— Мама зорієнтувалася, сказала, що два роки мене не бачила. Добре, що заздалегідь переписав бізнес на неї. Вони за два тижні знову прийшли. Довго дзвонили у двері, але я не відчиняв.

Родина Євгена жила в райцентрі на Львівщині. Переїхали в іншу область, до батьків дружини.

— Батько хотів домовитися за мене. Усі розвели руками. Мовляв, за таке — велика відповідальність. Порадили не брати повістку. Тоді можна уникнути покарання. Молодший брат хотів добровольцем записатися, ледь відмовили.

Євген щомісяця переказує на потреби АТО 2–3 тис. грн, передає продукти, теплі речі.

"Друзі обізвали сциклом"

— Не віддам Рому в цю м'ясорубку. У сусідки сина на війну забирали, за два місяці вернувся без руки. А йому 22 роки. Допомоги від держави ніякої, на ліки самі збирають, — каже полтавка 47-річна Ганна Василівна. У день оголошення мобілізації відвезла сина 23-річного Романа до прабаби в село. Житиме там до вересня.

26-річний Віктор із Полтавської області на час мобілізації планує виїхати до родичів у Білорусь.

— Збираю речі, за пару днів із братом виїжджаємо. Там живуть баба й тітка, — каже. — Жалко тільки, що роботу кидаю. Працював менеджером у магазині електроніки. І друзям не треба було казати. Обізвали мене сциклом. Та нехай. Чого мене змушують умирати? Хай добровольців беруть. Семен (командир батальйону "Донбас" Семен Семенченко. — "ГПУ") казав, що їх багато. Зберіть — і буде армія. Я готовий помогти грошима.

Сергій ДЗЕХ

×