— Ездил из Луганска на киевский Евромайдан. Был активистом. Каждый день собирались возле памятника Шевченко на шесть вечера. Даже когда в Луганске захватили СБУ, мы продолжали собираться, — розповідає боєць полку "Дніпро" 21-річний Михайло Майстренко.
— 25 квітня вони захопили все місто. Мусив виїхати до Дніпропетровська, аби вступити в батальйон "Дніпро-1", — продовжує. — Нас було багато — рота луганчан. Правда, потім усі розбіглися по підрозділах. Одразу після мого від'їзду до батька прийшли сепаратисти. Забрали мисливську зброю. Згодом йому сказали наближені до бойовиків знайомі, що бачили наші імена у списку на розстріл. Він того ж дня забрав сім'ю і виїхав до Дніпропетровська. Пішов у 25-ту бригаду під час четвертої хвилі мобілізації. Днями повернувся.
Ще в Луганську створювали батальйон "Темур". Станом на квітень нас було 92. Коли захопили місто, командира Темура Юлдашева взяли в полон. Хлопцям довелося виїхати. Потім Темуру вдалося вийти. Одразу ж зібрав людей на Савур-могилу. Там загинув. Йому дали звання Героя України.
Чому пішли добровольцем на війну?
— Строкову службу я проходив у 25-й бригаді. Давав присягу українському народові. Сподівався, що силовики звільнять приміщення СБУ в Луганську. Потім зрозумів, що сподіватися можна тільки на себе. Ходив до військкомату. Вийшов переляканий майор: "Чого прийшов?" Кажу, по телевізору оголосили мобілізацію. Давайте, мобілізуйте мене. "У Луганську мобілізації немає і не буде. З ким воювати зібрався?" Зрозумів, що сунутися в армію немає сенсу. Пішов із Темуром у луганський батальйон. А звідти — у "Дніпро", щоб звільнити свій дім і повернутися.
Спочатку нас кинули у Сватове на Луганщині. Звідти — в Новоазовськ, на кордоні з Росією. Там обстрілювали "Градами" і мінометами. Бойове хрещення пройшли в Старобешевому на базі 40-ї бригади. Нас уперше накрили "Градами". Навіть окопів не було. Ніхто тоді не думав, що воюватимемо артилерією. Поряд у рівчаку тік струмок. Попадали туди, так і вижили. Але двох хлопців таки поранило.
Як отримали поранення?
— Наш батальйон відправили в Піски під Донецьком. Десь опівдні 3 вересня під'їхав товариш із розвідки: "Потрібна людина в аеропорт. Провести розвідку на місцевості". Перед тим був бій. Я заскочив у мікроавтобус "Фольксваґен", неброньований. Волонтери подарували. Нас було четверо. Розуміли, на що йдемо. Обстрілювали так, що БТРи не всі до терміналів доїжджали. А ми — "бусиком". Витискали з нього кілометрів 150 на годину. До терміналу не доїхали 600 метрів. З двох боків по нас відкрили кулеметний вогонь. Машина заглухла — куля перебила шланг бензонасоса. Але за інерцією ми ще проїхали 200 метрів до посадки. Там прийняли бій.
Щойно по нас відкрили вогонь, отримав дві кулі. Одна порвала артерію під ключицею. Я стікав кров'ю. Мене витягли з машини й поклали під дерево. Обробили рани. Ледве говорив, але був притомний. Хлопці відстрілювалися дві години, доки з аеропорту не прийшла допомога. Військові потрапили в ту ж засідку. Четверо поранені, один загинув. Потім приїхали БМП і забрали всіх в аеропорт — цілих, поранених і загиблого. Там іще раз обробили рани. Звідти на БМП відправили до Красноармійська, потім — у Дніпропетровськ. Ключиця була роздроблена. Її намагалися зібрати. Артерія сильно кровоточила, тому ключицю видалили. У столичній клініці Мечникова лікар сказав, що матиму другу групу інвалідності. Рука теліпалася, не міг підняти її.
Бойові друзі розповіли, що в клініці "Ілая" можуть виростити кістку. Це — клітинна інженерія. Не вірив, але спробував. Узяли шматочок кістки й кісткового мозку. За місяць виростили імплантат. У грудні 2014-го поставили. За два з половиною місяці підтягувався на турніку. Повернувся на службу.
Де служите зараз?
— У травні 2015-го наш полк "Дніпро" відправили під Маріуполь. Обстрілювали кулеметами й мінометами. Боями не назвав би це. Гаряче не було. А потім добровольчі батальйони вивели з передової. Зараз ми — на другій лінії оборони під Артемівськом. Хочеш не хочеш, а мусимо тут стояти. Чергуємо на блокпостах і стежимо за порядком, як поліція. Тихо і спокійно. Підтягуюся вже 20 разів. Рука не болить.
Коротко
19 квітня поблизу міста Авдіївка на Донеччині сили АТО взяли в полон бойовиків з банди "Сомалі". Там тривають бої за Ясинуватську розв'язку. Вона відкриває бойовикам шлях із Донецька до Горлівки. Полонені розповіли, що їхнього командира 35-річного Михайла Толстих на прізвисько Гіві давно немає на передовій. Голова ДНР Олександр Захарченко наказав "будь-якою ціною" відбити у ЗСУ цю частину дороги.
Бойовики закидали гранатами будівельників у селищі Станиця Луганська. Про це повідомив голова Луганської військово-цивільної адміністрації 52-річний Георгій Тука 21 квітня. Спочатку бойовики застосовували гранати, потім працював снайпер. Із 20:00 до 3:00 бойовики вели вогонь із крупнокаліберних мінометів по позиціях прикордонників та військових. Через обстріли невідомо, коли знову запрацює пропускний пункт у Станиці Луганській.
ОБСЄ назвала найнебезпечніші райони Донбасу. Це міста Дебальцеве, Авдіївка та Ясинувата на Донеччині. Про це повідомив 21 квітня Олександр Хуг, перший заступник голови місії ОБСЄ. Тут часто відбуваються обстріли, що знищують інфраструктуру, руйнують житлові будинки.
1425 вулиць, провулків і площ перейменували на Луганщині, відповідно до закону про декомунізацію. Також демонтували 151 пам'ятник радянських часів, за інформацією прес-служби Луганської військово-цивільної адміністрації. Останній і найбільший "вождь" упав у Лисичанську. Довелося залучати важку будівельну техніку. Нові назви мають отримати кілька вулиць у прифронтових районах.
30 разів бойовики обстріляли позиції сил АТО в ніч на 22 квітня. Сім обстрілів — із забороненої зброї, говорить речник штабу АТО Віктор Шубець. Найважче — на Донецькому напрямку. У Зайцевому, Авдіївці, Верхньоторецькому ворог використовував міномети з кулеметами та гранатометами.
10 диверсантів-бойовиків знищили сили АТО поблизу селища Зайцеве на Донеччині з 18 по 21 квітня. Про це йдеться у повідомленні головного управління розвідки України. До моргу Донецької обласної лікарні ім. Калініна привезли тіла трьох бойовиків.
3 
35413
Коментарі