23 січня 1973 року у Парижі було підписано мирну угоду, за якою Сполучені Штати отримали можливість безперешкодно вивести свої війська з Південного В'єтнаму і фактично вийти з війни. Через пару місяців, коли останній американський солдат відбув додому, незважаючи на 5-кратну перевагу, армія Південного В'єтнаму здала Сайгон і капітулювала.

Це більш ніж повчальна історія для України, якій, як і В'єтнаму, доводиться воювати з сепаратистами, що мають за спиною підтримку однієї з найпотужніших армій світу.

Можна тільки уявити наскільки важко в'єтнамцям було вийти на переговори з ворогом, щоб підписати мирний договір. Адже в'єтнамська війна вважається третьою за втратами у ХХ сторіччі після двох світових воєн. У ній загинули понад мільйон військових Північного В'єтнаму і близько 2 мільйонів мирних громадян.

Не менш складно було домовлятися про мир і для США, де загинули 58 220 військових на війні і майже 20 000 покінчили життя самогубством після неї.

Війни не завжди завершуються переговорами, але, треба визнати, у більшості випадків. Особливо тоді, коли повне знищення ворога із захопленням чужої столиці неможливе. Переговори особливо необхідні, коли менша країна перемагає більш потужну, відстоявши власну незалежність та суверенітет.

Корисно згадати про відомий Московський договір, підписаний 12 березня 1940 року між СРСР та Фінляндією у Москві. Ним закінчилась "Зимова війна", яку в нас називають Фінською. Згідно з домовленостями під контроль СРСР тоді перейшов карельський перешийок, кілька островів та більша частина Карелії. Але, незважаючи на значні територіальні втрати, Фінляндія виграла від завершення Зимової війни. Адже збереження незалежності дозволило фінам не потрапити під комуністичний каток і побудувати успішну економіку, що забезпечує один з найвищих рівнів життя у світі тепер.

Останнім часом в Україні також чуються заяви багатьох популістичних політиків, що з терористами переговорів не ведуть. Втім, треба сказати, що світова практика вказує на зворотнє. З терористами не лише ведуть переговори, але й існують спеціалісти, яких навчають тільки одного – як вести переговори з терористами.

Це аж ніяк не означає, що терористів пробачають або хтось відмовляється від їхнього знищення при першій можливості. Однак з терористами домовляються про умови звільнення заручників завжди, а заблоковані в окупованих містах громадяни України цілком підпадають під визначення "заручники".

Втім, є на світі країна, де справді гордовито не звертають увагу на можливу загибель заручників і з терористами на переговори не йдуть, - таким є наш сусід Росія.

Новітня історія Москви яскраво свідчить чим це може закінчуватися. 23 жовтня 2002 року чеченські бойовики захопили приміщення Театрального центру на Дубровці, де відбувався мюзикл Норд Ост. В заручниках опинилися актори, персонал і 800 глядачів. Але замість переговорів з терористами, російська поліція використала газ Фентаніл.

За офіційними даними загинуло 33 терориста та 129 заручників. Близько 700 чоловік постраждали від отруйного газу, деякі отримали інвалідність другого та третього ступеню. Володимир Путін подякував правоохоронцям за врятування сотень заручників і блюзінірськи попросив вибачення за те, що не вдалося врятувати інших.

То чи варто нам брати приклад з ворога і вслід за ним показувати зразки азійської дикості у ставленні до власних співгромадян? На мій погляд, переговори потрібні завжди, коли ціна переговорів – життя людей.

Тим більше бувало, що переговори закінчували навіть особливо жорстоку громадянську війну.

Так Дейтонські угоди, підписані у 1995 році за посередництва США, поклали край громадянській війні у Боснії та Герцоговині. Замість однієї з колишніх югославських республік, яку роздирали потужні сусіди і етнічні чистки, була утворена конфедерація, до якої увійшли боснійська мусульмано-хорватська федерація і боснійська Республіка Сербська. В майбутньому, після приєднання до ЄС Сербії і Хорватії, протиріччя, що призвели до громадянської війни мають зникнути остаточно і суперництво на території Боснії між сербами і хорватами буде тільки економічним.

Торгувати краще, ніж воювати, - кажуть в Україні. Але навіть в Росії є приказка "худой мир - лучше доброй войны". Ми витратили вже достатньо ресурсів і пролили чимало крові, щоб спробувати якщо не дружити, то хоча б співіснувати сусідами, як компроміс.

Війну на своїй території починали не ми, але нам її треба закінчувати. Навіть якщо Петру Порошенку не вдасться домовитись з Володимиром Путіним у Мінську про мир, говорити починати треба.

×