— Здравствуйте! Меня зовут Олег, — представляється головний тренер львівських "Карпат" Олег Дулуб, 51 рік. Говоримо в кабінеті наставника на базі команди у Брюховичах, що поблизу Львова.

— Живу за 10 хвилин пішки від бази, — каже Дулуб. — Це була моя основна вимога, коли ми підписували контракт. Хотів постійно бути на місці. Я розумів, що перший місяць стане, мабуть, найважчим у моєму житті. Ти не знаєш чемпіонат, а твоя команда посідає не дуже високе місце. Потрібно було розгойдати цей механізм.

Лягаю опівночі і встаю о 7-й ранку — дуже багато роботи. Українська прем'єр-ліга нова для мене. Треба вивчити всіх гравців — своїх і футболістів суперників.

Якими були ваші перші кроки в "Карпатах"?

— Ми намагалися вибудувати стосунки з гравцями й персоналом, об'єднати всіх спільною ­ідеєю і тоді зайнятися тактичною організацією команди. Найважче — це згуртувати всіх. Є різні люди — відкриті і ті, які не одразу тобі довіряють.

Перше, що мені впало в очі — тиша в роздягальні. Це був не дуже позитивний симптом для мене. Футбольні команди — це хороші сім'ї, в яких люди спілкуються та сміються. Тут була інша ситуація. Не знаю, з чим це було пов'язано.

В який футбол гратиме команда?

— Ми хочемо показувати атакувальний футбол, з урахуванням тих гравців, які є в команді. Будь-який тренер залежний від якості футболістів. Він може витиснути максимум із того, що має. Наприклад, якщо рівень гравців нижче середнього, то команда буде в середині турнірної таблиці. Із середніми футболістами можна виграти чемпіонат. Із "зірками" — буде прорив у єврокубках.

За п'ять матчів у "Карпатах" ми використали чотири системи. Щоб гравці під час поєдинку безболісно переходили з однієї схеми на другу, необхідні збори. За шість тижнів підготовки потрібно, аби модель гри стала на своє місце.

Ви прийшли у клуб лише з одним помічником. Чому?

— Коли під час переговорів постало питання — приїду я сам чи зі своїм штабом, сказав, що можу і сам працювати. Але я людина комунікабельна. Потребую спілкування з тими, хто рухається зі мною в одному напрямку. Тренерська робота — це кочовий спосіб життя. Коли тренер іде з клубу, він має щось після себе залишити — навчених людей, гру, вибудуваний навчально-тренувальний процес. Що довше команда тримається на старому багажі, то фундаментальніша робота була виконана.

Помічник, який прийшов зі мною (Юрій Поклад. — ГПУ), практично зняв із мене 50 відсотків навантаження. Він дуже хороший асистент. Із місцевими хлопцями (Андрій Тлумак, Андрій Сапуга, Володимир Марчук. — ГПУ) досить швидко познайомилися. Ми збираємося на базі за годину чи півтори до приїзду головної команди й залишаємося ще на годину після тренування, щоб обговорити всі деталі.

Яких футболістів ви хотіли би бачити у своїй команді?

— Я не керую трансферами. Можу лише висловлювати свої побажання. Футболіст має вміти думати й самостійно приймати рішення. Тренер може дати напрям руху, фундамент хорошої фізичної готовності, пояснити, як грає команда суперника, як діє конкретний опонент, але за виконання відповідають гравці.

Також гравець має бути швидкий, технічний і мати сформовану особистість. Я розумію — що вищий рівень футболіста, то більше у нього своєї думки. Я кажу спортсменам: "У вас свої таргани у голові, а в мене — свої. Наше завдання — змусити цих тарганів рухатися в одному напрямку".

Середній вік гравців "Карпат" — 22,49 року. Нижче тільки у "Чорноморця" й "Волині". Які труднощі виникають у роботі з молодими футболістами?

— Вони нестабільні. Через три-чотири матчі слід чекати на спад. Потрібно просто вгадати, бо немає ніяких передумов, що завтра він зіграє погано. Багато тренерів люблять працювати з досвідченими гравцями. Вони стабільні й тримають планку, нижче якої не опускаються. Молодий — ніби баян, може зіграти як угору, так і вниз. А в команді в тебе шість баянів, які треба налаштувати. Бувають ситуації, коли ти просто вгадуєш, як у лотереї.

У "Карпат" гра краща за результати. Згодні?

— Як би гарно ми не грали, поразка — це поразка. Але прогрес, якого команда досягла за час нашої спільної роботи, вражає. Насамперед у нас змінилася атмосфера в роздягальні.

Матч проти "Шахтаря" стоїть окремо ("Карпати" програли 1:2. — ГПУ). Наша команда мала гідний вигляд. Можливо, якби не вилучення Павла Ксьонза, то результат був би інший.

Мені телефонували й говорили: "Повернувся карпатівський дух". Я відповідав, що він нікуди не йшов. Він завжди був у команді і в гравцях. Просто потрібно було його розворушити.

Яке враження у вас склалося про чемпіонат України?

— "Динамо" і "Шахтар" — команди високого європейського рівня. Я б сказав, навіть вище середнього. До лідерів чемпіонату України можна віднести також "Зорю". Я пам'ятаю, якими сильними були "Металіст" і "Дніпро". Думаю, що за рік чи два все повернеться на колишній рівень. Можливо, помиляюся, але я — оптиміст. Якщо нормалізується ситуація в країні та економіці, все буде нормально.

Виріс біля кордону з Україною

Олег Дулуб народився 20 вересня 1965 року в місті Калинковичі Гомельської області.

— Там, де пройшло моє дитинство, була суміш української й білоруської кухні. До кордону з Україною — 60 км. Це ближче, ніж до Мінська, — каже наставник.

Грав на позиції нападника. Виступав у командах Білорусі, Росії, Латвії, Чехії, Фінляндії й Китаю. Завершив кар'єру гравця у 36 років.

Працював помічником наставників у шести білоруських клубах. У травні 2015 року Дулуб очолив мінські "Крумкачі". Команда була внизу турнірної таблиці першої ліги. За 1,5 року вивів її у вищу лігу.

Очолив "Карпати" 7 жовтня торік. Контракт підписаний на п'ять років. Дулуб дебютував у домашньому матчі проти "Дніпра" в 11-му турі прем'єр-ліги — 1:1. Після першої частини сезону "Карпати" посідають останнє місце.

Любить читати книжки й дивитися фільми. Може піти в театр чи кіно.

— Якби футболісти запитали, що я можу порекомендувати їм почитати, я б сказав — Біблію. Це Книга книг. Не мій вислів, але я теж до цього прийшов, — говорить Дулуб.

У шлюбі. Дружина і син живуть у Мінську. Донька — у США.

У майбутньому футбол більше нагадуватиме гандбол і футзал

— Раніше у футбол грали 11 на 11, — каже Олег Дулуб. — Зараз усе зводиться до гри на окремих ділянках поля. Схиляюся до того, що в майбутньому футбол більше нагадуватиме гандбол і футзал. Можливо, навіть хокей. На перший план вийдуть п'ятірки гравців — нижня і верхня, права й ліва — та їхня взаємодія. Зараз основне — створення чисельної переваги на окремих ділянках поля.

У баскетболі дуже багато награних схем. В атаці може бути 20 варіантів гри. Розігруючий підняв палець угору і його партнери вже знають, що робити. Думаю, з часом так само буде і в футболі. Але все одно, індивідуальна майстерність та особистість гравця залишаться на першому місці. Люди ходять на футболістів, а вже потім — на схеми.

×