Добре відомо, що однією із найпоширеніших помилок, якої припускаються на ранніх стадіях вивчення іноземної мови, є привнесення до неї рис, характерних для мови рідної, внаслідок чого висловлювання набувають сталого нальоту штучності, а подеколи й поготів виглядають на беззмістовні нагромадження слів. За приклад тут може правити прямолінійний переклад словосполуки "рівень життя" словами "level of life" замість коректного вислову "standard of living". Втім, якщо в разі віддалених мов подібні "кальки" відчутно утруднюють комунікацію і тим спонукають людину до глибшого вивчення іноземної, у випадку з ближчими мовами – як-от, російська та українська – механічний переклад, як правило, не стає на заваді порозумінню, а тому видається для багатьох, хто мислить (читає, навчається, дивиться телевізію) російською, не тільки придатним, але й природним способом мовити українською. Щиро віруючи у те, що для того, щоб висловитися по-українськи, достатньо просто перекласти на неї всі російські слова, прибічники даної візії мимоволі породжують та відтворюють уже існуючі мовні покручі, утворюючи у такий спосіб сурогатну мовну реальність, що поволі витискує справжню мову на маргінес. Як приклад можна навести вислови "завдати прикрощів" та "поїзд далекого прямування", що часто заміняються у слововжитку кальками "принести неприємності" та "поїзд дальнього слідування".

Певна річ, повсякчас перебуваючи в осередку сурогатного мовного простору, годі надіятися уникнути його впливу. Ідеальною літературною мовою розмовляють – на жаль чи на щастя – хіба на кафедрах філології. До пуття, зауважила якось Оксана Забужко, українською володіє лише кількасот душ на всім цілім світі. Тому відносно всіх решта може йтися єдино про рівень і тип помилок – отже, про свого роду поріг, за яким певний мовець стає нечутливим до мовних погрішностей. Так, почувши фразу "Вона прийняла участь у турнірі, і вже на першій стадії їй зустрівся важкий суперник", далеко не кожен спроможеться зауважити, що участь беруть, а суперник – трапляється. Ймовірно, ще менше відчують глибоку протиприродність звороту "Йому відразу кинулась в очі її нова зачіска", котра – згідно з нормальним порядком речей – мала би впасти у вічі (що називається, feel the difference). Втім, як сказано вище, вся справа в порозі чутливості. Мені траплялися люди, які казали "Їй виконалося 22 роки" – і не вбачали у цім ані найменшої недоречності.

Аналіз показує, що механічний переклад з російської на українську справляє щонайменше двоякий руйнівний вплив на українську мову. Про семантичні зсуви (вміщення слова у неприродний контекст і надання йому неприродного значення) ми вже сказали. Втім, вживаючи кальку замість питомого слова, мовець, крім всього іншого, прирікає останнє на забуття – випадіння із актуального слововжитку. Жодна людина, яку я задля експерименту прохав перекласти з російської речення "Давайте встретимся в другом месте", не переклала його "Зустріньмося десь інде (деінде)"; жодна людина, перекладаючи фразу "по обе стороны дороги", не вжила відсутнього в російській мові слова "обабіч". Те саме стосується слів "зусібіч", "навсібіч", "навпростець", "осторонь" тощо. Ці та тисячі інших питомих слів принципово відсутні у сурогатній українській мові, якій відоме лише з усіх боків, на всі сторони, прямо, у стороні. Зайве казати, що наслідком названого процесу стає перетворення української мови на те, чим її здавна хотіли б бачити апологети "общерусского языка", – місцевою варіацією, блідою копією, дублікатом "великого и могучего". Справді убогішою, справді біднішою, справді несамостійною і справді зайвою – такою, що не тільки дублює оригінал, але й викривлює та калічить.

Наостанок зазначу, аби зняти кривотлумачення: інтерпретувати мої слова як заклик до штучного відокремлення української від російської – значить абсолютно не розуміти, про що мені йдеться. Справді, подеколи можна натрапити на пуристів, які огульно беруться доводити абсурдне твердження, що в українській немає слів "голубий", "ждати", "видіти" тощо тільки тому, що вони є в російській. Втім, очевидно, що такі крайнощі є нічим іншим, як тим само браком чутливості до питомої мови, про який згадувалося повище. Власне кажучи, розвивати в собі це чуття я й закликаю у даному дописі.

×