Кітч - напрям у мистецтві, масова продукція або предмет ужитку. Річ позбавлена смаку, дешевизна.
Походить від німецького Kitsch - "мотлох, несмак". Діалектне kitschen - бруднити, verkitschen - здешевлювати. Слово прижилося на мистецькому ринку Мюнхена у 1860 роках. Так називали дешеві репродукції творів мистецтва, що мали попит серед скоробагатьків. Через брак належної освіти й виховання, вони купували імітації академічного живопису, аби відчути приналежність до культурної еліти.
Від академічного мистецтва ХІХ ст. кітч успадкував перебільшену сентиментальність і мелодраматизм. У 1940-х британський журналіст Артур Кестлер писав: "Що романтичніший витвір мистецтва чи краєвид, то швидше його копії сприйматимуть як кітч".
Кітчевими вважали порцелянові фігурки янголів, мініатюрні Ейфелеві вежі, поштівки у вигляді сердечок або метеликів.
Американський мистецтвознавець Клемент Ґрінберґ у 1930 роках писав, що кітч став популярний унаслідок індустріальної революції. У пошуках роботи селяни переїжджали до міст, де втрачали зв'язок із сільським побутом і культурою, але не мали часу засвоїти іншу традиційну культуру. Естетичний попит переселенців задовольняв новий культурний товар - кітч: реклама, комікси, поп-музика, голлівудське кіно, масова література.
Британська асоціація перекладачів зарахувала "кітч" до десятку іншомовних слів, що найважче перекласти англійською.
Умовним відповідником у російській мові вважають "пошлость", у польській - "tandeta", в іспанській - "cursi", ідиш - "schmaltz", французькій - "style pompier", американській англійській - "corny" чи "tacky".
Предмети, що створюють спрощене уявлення про культуру певної країни і мають попит серед туристів також називають кітчевими. Для України це сало й борщ, шаровари й помаранчеві шалики з Майдану.
Кітч допомагає уникати етнонаціональних конфліктів, на думку української літературознавиці Тамари Гундорової. За приклад наводить музичний конкурс Євробачення, який знайомить глядачів із культурними традиціями різних країн.
П'ять кітчевих явищ в українській культурі:
1. Творчість Михайла Поплавського.
На концертах ректорові Київського національного університету культури й мистецтв підтанцьовує балет дівчат у відвертому вбранні. На сайті Поплавського вказані його найпопулярніші альбоми - "Юний орел", "Кропива", "Я - українець" та "Сало". Збірка пісень "Кропива" виданa 100-тисячним накладом:
Яка ласкава трин-трава,
І синє небо сліпить очі,
А та жагуча кропива
З'єднала нас тієї ночі.
2. Монумент незалежності
2001 року на столичному майдані Незалежності встановили колонну заввишки 42 м, На її вершині - статуя Берегині в національному вбранні з калиновою гілкою. Стилістика роботи скульптора Анатолія Куща поєднує елементи українського бароко і сталінського ампіру. Кияни називають монумент "Галя на палі".
3. Українські сувеніри
Керамічні вази, дзвіночки, скарбнички та глечики, що продають у столичних сувенірних магазинах на Андріївському узвозі. Коштують від 20 до 60 грн. Найпопулярніші серед туристів глиняні козаки й козачки. Деякі з фігурок тримають у руках синьо-жовті прапорці, казанки з борщем і варениками. Добре продаються керамічні "гетьмани" з мобілками або пістолетами.
4. Картини-гобелени
У 1930-1960 роках у містечках і селах гобелени вішали над ліжком чи диваном у вітальні. Найбільш поширені сюжети - олень у лісі чи біля озера, дівчина на березі річки, лебеді, чарівні палаци.
5. Мова головних героїв п'єси Михайла Старицького "За двома зайцями"
У говірці Проні Прокопівни й Свирида Голохвостого намішані канцелярит, салонна лексика, суржик і просторіччя: "От, возьмем, примєром, бруки: трубою стоять, как вилиті, чисто аглицький хвисон! А чаво-нибудь не додай, і вже хвизиномії не імєють! Або вот жильотка. Здайоться-кажеться, пустяк, а хитра штука: только немножко не потрап, і мода не та, уже й симпатії нєту. Я вже не говору про піньжак, потому што піньжак - ето первая хворма: как только хворми нєту, так і нікоторого шику! А от даже шляпа, на што уже шляпа, а как она, значить, при галавє, так і на типе парад!"
4 
35413
Коментарі
1