Проституція в Росіїйській імперії була легалізована імператором Миколою І. В кінці 19 століття налічувалося маже 2 тисячі домів розпусти, з яких лише в Петербурзі було понад 200. Заборонялося відкривати публічні будинки неподалік від церков і навчальних закладів. Імператор видав спеціальний указ, в якому йшлося про обов'язковий жорсткий контроль проституток з боку медиків і поліції. Переважна більшість повій були із бідних сімей, значно менше – із середнім достатком, і рідко – із заможних родин. Зареєстровані повії мали медичну картку - "жовтий квиток". Промисел не зареєстрованих повій контролювали сутенери, яких називали "котами".
До цього Петро І намагався боротися із проституцією, яка сприяла розповсюдженню венеричних захворювань. Він заборонив відкривати публічні будинки поряд із казармами полків, щоб убезпечити солдатів від сифілісу. Гулящих дівиць наказував відсилати на примусові роботи. Катерина ІІ власників публічних будинків і сутенерів саджала в тюрму. А її син Павло І висилав повій із Москви і Санкт-Петербурга в Сибір. Наказав видавати їм жовті сукні, щоб таким чином можна було відрізнити від інших ув'язнених жінок. Але це мало допомагало й проституція в Росії процвітала.
В 1901році в Росії було зареєстровано 2,4 тисячі публічних будинків. В них працювало 15 тисяч повій. Власником публічного будинку мала бути лише жінка віком від 30 до 60 років. На "роботу" брали жінок від 16 до 35 років. Існували елітні повії, які виходили із заможних родин. Їх називали "камеліями". Повії не приймали клієнтів у вихідні, поки не закінчиться Служба Божа, а також у Страсний тиждень. У бордель не пускали неповнолітніх чоловіків та вихованців навчальних закладів.
Повії публічних будинків жили за правилами закладу. Їм платили четверту частину від заробітку. Двічі на тиждень мали оглядатися у лікаря, повідомляти його в разі вагітності чи хвороби. В такі періоди їм заборонялося приймати клієнтів. Медичну картку повинні були носити із собою і не можна було передавати іншій повії. Записи лікаря мали показувати лікаря на вимогу клієнта, обов'язково дотримуватися гігієни. Не можна було вживати багато вина і вести себе непристойно. Не дозволялося в неприглядному вигляді показуватися у вікні й зазивати до себе перехожих. Не можна було гуляти в громадських місцях і ходити з іншими повіями. Власниця борделю повинна була забезпечувати повію коштами на одяг, білизну і взуття. Через рік все це належало повії. Якщо жінка покидала заклад раніше вказаного терміну, то забирала лише ті речі, з якими прийшла. Перелік їх записували при прийомі на роботу. Змінювати місце проживання можна було з дозволу поліції.
Чималу конкуренцію закладам складали нелегальні повії. Їх було майже вдвічі більше за кількість легалізованих. Більшість з них "працювали" у великих містах. Серед них були й такі, що мали основну роботу - гувернантки, швачки чи фабрикантки. Їх до цього спонукала бідність і тяжка фізична робота. Деякі з них займалися проституцією через оголошення в газетах. Серед міст, де розгулювали "безбілетні" дівиці був Нижній Новгород. В ньому жінки легкої поведінки із навколишніх сіл обслуговували багатих купців.
У 20-і роки був прийнятий Кримінальний кодекс, який дозволяв притягувати до відповідальності сутенерів і власників притонів. Поступово в боротьбі з проституцією все більшу роль починали грати "бійці невидимого фронту". В 30-х роках зусиллями каральних органів організовані форми були знищені. Про існування проституції в СРСР було визнано лише у 80-х роках, в роки перебудови.
4 
35413
Коментарі