– Гляньте, яке чорне небо. Ці круки злетілися над селом ще зранку. Чують велике горе, трьох дітей ховають, – із продуктової крамниці в селі Грушів Дрогобицького району на Львівщині виходить літній чоловік. Показує на гайвороння над магазином.
По обіді 11 листопада в селі прощаються з 18-річними Іваном Павлюхом, Ганною Паньків та Іриною Турчик, 15 років. У ніч на понеділок їх задавив "Мерседесом Віто" односелець 24-річний Іван Лесик. Був напідпитку.
11 листопада в районі оголосили день жалоби, у селах приспустили прапори на офіційних установах, скасували розважальні й святкові заходи.
— Ми знали, що в селі буде біда, — каже чоловік. Назватися відмовляється. Минає магазин ритуальних послуг. Звідти один за одним виходять люди з вінками. — Три роки тому в нашій церкві заплакала Божа Мати. Сліз усе більшало й більшало, ми знали, що то знак. Думали, Богородиця попереджає про Майдан чи війну. А тут таке в самому селі. Вчора мені дзвонив кум з Іспанії. Ця новина весь світ облетіла.
Грушів — село за 70 км від Львова. Має 2,2 тис. жителів. Туди часто навідуються паломники, влаштовують хресні ходи: 1987 року в тамтешній каплиці Пресвятої Трійці з'явився образ Богородиці.
Минулої суботи в сусідньому Старому Селі святкували храмове свято. Наступного дня у клубі влаштували дискотеку, зійшлася молодь із навколишніх сіл. Компанія грушевців поверталася додому по півночі. Навпроти двору Оксани Івахів у їхні спини в'їхав чорний мікроавтобус "Мерседес Віто". Першою задавив Ірину Турчик, потім — колишніх однокласників Івана Павлюха й Ганну Паньків. За 10 м ударив 16-річного Андрія Марківа та Наталію Литвинко, 17 років. Їх забрали до лікарні у тяжкому стані. Іномарка з'їхала в кювет і перекинулася.
— То було наче жахливий сон, — розповідає 55-річна Оксана Івахів. Оглядає залишки металевого тину. — Я прокинулася від страшного грюкоту. Розбудила сина — ходи подивимося, що там твориться. Він казав, то дітвора з дискотеки вертається. Виглянула у вікно: забор розвалений, у дворі лежить перевернутий бус, на сусідських городах — діти. Лежали, як шахмати.
За кермом був Іван Лесик, поруч — друг Тарас Рябий. В автобусі — пасажири. Правоохоронці встановлюють їх особи, кількість. Лесика затримали, у його крові виявили алкоголь.
— Ваня — нормальний хлопець, з дуже порядної сім'ї, — розповідає односелець, не називається. — Його бабця Оля до самої пенсії працювала вчителькою молодших класів. Загиблі Ваня, Аня — її учні. Як пішла на пенсію, у церкві хором керувала. Мама Леся — медсестра. Як комусь у селі погано, перша на поміч біжить. Ваня з дитинства до роботи привчений. Їздив на заробітки у Польщу, Москву.
"Мерседес Віто" Іван купив на власні гроші.
— На цьому "Мерсі" вже є труп. Ваня був на заробітках, машину лишив швагрові — чоловікові сестри. Той задавив чоловіка у Рихтичах (село за 10 км від Грушева. — "ГПУ"). Але нікого не судили, бо той сам винен. Треба було спекатися машини, а Ваня не хотів. Кажуть, того вечора не він був за рульом, а Тарас. Ваня взагалі не пив, а тоді трохи дав, то його взяло. Отямився, коли сталася аварія. Повторював: мене посадять, мене посадять.
Лесики живуть на вул. 24 серпня. У будинку є Назар Леськів, брат Івана. Родина Павлюхів живе через дві хати. До їхнього двору шикується черга, прощаються із загиблим Іваном.
— Івасик був золотою дитиною, — голосить сусідка 85-річна Марія Летнянчин. — Після школи вступив у технікум, кожен день їздив учитися. Як баба Євка з дідом Василем заслабли, Івасик не дав коней продати. Почав сам їх доглядати, орати людям городи. Не пив, не курив. Дружив із моїм онуком. У неділю наш ще спить, а Івасик будить до церкви. Дідові Василю вирізали півлегені, у Євки рак матки найшли. Івасик доглядав їх краще любої дівчини. У тому гурті йшла й онучка мого брата. Машина тільки торкнулася її ноги.
Біля двору зупиняється автобус зі студентами Дрогобицького механіко-технологічного коледжу. Павлюх навчався там на четвертому курсі.
— Ваня не мав жодного ворога, — говорив Віталій Тарнавський, одногрупник загиблого. — Дуже любив машини. Казав: кінчу технікум, відкрию майстерню. Усі до нього їхали ремонтуватися. Бідні, щоб економити, багаті — бо робив добре.
Батько Івана працює водієм маршрутки, мати — продавцем у кіоску. Мають старшого сина Михайла.
У цей час у дворі Панькових за кількасот метрів прощаються із загиблою Ганною. Люди заповнили двір, юрбляться на вулиці. Біля домовини голосять мати Любов, батько Іван і три молодших сестри — 14-річна Марія, 8-річна Вероніка та Іванна, 3 роки.
— Аня з дитинства дуже слабувала. У неї було розм'якшення кісток, не могла ніжками ходити, — згадує Анна Гіщак, директор Грушівської школи. — Через то часто уроки пропускала. Але ніколи не скиглила. Не любила, щоб її шкодували. Коли Люба народила четверту доньку, Аня була в дев'ятому класі. Я їду з Дрогобича, а вона тягне додому дві важелезні сумки: у неділю ми сестричку хреститимемо. Після школи закінчила училище, пішла на роботу. Мала свій кусок хліба й батькам помагала.
По обіді дві відкриті труни заносять до церкви. Люди прощаються 2 год. На цвинтарі однокласників кладуть поруч.
Родина Лесиків тримається осторонь. Олеся Лесик постійно молиться. Її сину Іванові загрожує 10 років в'язниці.
Ірину Турчик відспівали наступного дня.
— У дев'ятому класі було семеро дітей, тепер — шестеро, — говорить директор школи. — На днях вони зробили фотографії на випускний. Іра планувала продовжити вчитися в нас.
2 
35413
Коментарі