12 серпня за містом Стрий на Львівщині міліціонери затримали шістьох активістів "Правого сектора". Ті поверталися на Закарпаття із зони антитерористичної операції. Міліціонери стріляли по колесах машин. П'ять місяців тому, 24 березня, так само затримували одного з лідерів "Правого сектора" 51-річного Олександра Музичка. Його застрелили за селом Бармаки під Рівним
Батьки Олександра Музичка 80-річний Іван Дмитрович і 79-річна Олена Павлівна живуть у Старих Бармаках. Це давня частина села Бармаки. До хати сина йти 40 хв.
За двором Музичків — луг. На ньому біля струмка пасуться коні й корови. Дерев'яна хвіртка відчинена, стежка у траві встелена дрібними яблуками. Двір загородили дерев'яною поперечиною, щоб не вибігли курчата і каченята. На пташат мовчки дивиться Іван Дмитрович, худорлявий високий чоловік у потертій сорочці та штанях.
— Наш синок уже не вернеться, — з хати виходить худа і згорблена Олена Павлівна. — Ні біля кого нам до смерті доживать. Зараз іду по селу, дивлюся, як люди строяться і городяться. Плачу. Сашик хотів теж обгородитись. Ми йому вишеньок мали насадить. Зараз тільки про нього й думаю. Устану та співаю одну й ту ж пісеньку: Сашенька, Сашенька, де ти, синочку, ночуєш? Де ти днюєш? Ти побудував хаточку, а та хаточка стоїть пустая. Нема кому в їй жити. Сусіди сваряться, кажуть: "Скільки будеш його тривожити?"
— Саша був патріот, — додає батько. — Питав: Саш, коли жінку приведеш? А він: побудую незалежну Україну і женюсь.
Олександра Музичка поховали на кладовищі "Молодіжне" в Рівному, поряд із трьома героями Небесної сотні.
— Хлопці з "Правого сектора" казали, що заказали Сашику пам'ятника. На рік поставлять. На горі, де його вбили, зробили плиту і напис. Зараз цвітів наріжу та підем глянемо, — жінка виносить ножа і пластикову пляшку. Зрізує кілька хризантем, набирає води.
— Не пив, не курив, поставив красіву хату, — Іван Дмитрович хилить голову. — Це було заказне убійство. Син майданами в Ровному керував, за ним багато молодьожі ішло. Справедливий був, боровся з бандюгами-комуністами. Я колись теж був великий націоналіст. Ходив на всі мітінги, радянської власті не любив. Сашко іще в школі читав воєнні книжки, кончав політічєский інстітут, хотів іти на депутата. Люди говорили, що буде грамотний. А як пішов у армію, служив у Тбілісі в ракетних військах. Після того начав займаться партійними ділами.
— У мене вся жизнь — біда і похорони, — продовжує Олена Павлівна. — Батько погиб на войні, нас осталось троє дітей. Сестра в 33 года погибла в колгоспі, брат — у 50 років. Сестри син, мій племінник, погиб у 41 рік. Тепер на старость Сашика вбили. У нас є ще син Адам. Але з нього нема толку, третю неділю десь умаявся.
Музички проводять у хату. Всередині прохолодно, долівка встелена доріжками. В кутках стоять ікони в рушниках і дитячі фотографії Олександра. На дивані лежить плакат з Олександром "Сашко Білий розстріляний ментами поблизу міста Рівне".
— Це Сашина кімната, — плаче мати. — Ми тут не наводим порядки, бо до року не можна. Все, не можу тут буть. Пішли.
Виходимо з двору. Якраз додому повертається старший син 53-річний Адам Музичко у розстебнутій сорочці.
— О, приблуда вернулась, — махає рукою мати. — Нас не слухає, горілку любить. Найшов собі якусь учітєльку, тоже любить випити. Через ту горілку Сашко його не уважав і не любив.
По дерев'яному хиткому містку переходимо через струмок.
— Останній Сашин деньочок був понеділок, — згадує. — Ми з дідом насадили йому біля хати цибульки, часничку. Синок і не побачив їх, вбили. Як провинився — то зловіть, засудіте. А то приїхало 30 душ чотирма машинами, прострелили ногу, зв'язали. Там же і розстріляли. П'ять пуль. Пробили серце, легені. А тоді ше кажуть, шо сам себе вбив. Міліція не вбила б Сашка без Верховної Ради. Там замішаний і Яценюк, і Турчинов і той Аваков.
Через луг виходимо до пагорба, звідки видно трасу на Рівне.
— Ось тут мого Сашика вбили, люди стежку протоптали, — Олена Павлівна хреститься біля невеликої плити з написом "На цьому місці 24 березня 2014 року був убитий Вірний Син Українського народу — лідер УНА-УНСО, координатор Правого Сектора по Західній Україні Сашко Білий. Слава Україні! Героям слава!". У півлітрову банку над плитою ставить свіжі хризантеми, наливає воду.
— Скажу про Сашка так, як є: Аваков нагло вбив патріота України. Не кожен піде з автоматом на владу. А Саша пішов, — говорить 70-річна Тамара Матвієнко, сусідка Музичків. — Да, він був не пай-хлопчик. Але стояв за правду.
Перед загибеллю подарував бронежилет Ярошу
Олександр Музичко останні місяці ходив у бронежилеті. За кілька днів до загибелі подарував його лідеру "Правого сектора" Дмитрові Ярошу.
— Саша знал, к чему это все шло, — говорить друг і сусід 55-річний Леонід Станкевич. — В останні дні приїжджав додому з автоматом на плечі, з чотирма охоронцями. Я кажу: Саш, ти дуже необережний. Він розсміявся. Нічого і нікого не боявся. Таке враження, що сам на це йшов. Інакше як пояснити, що на всю країну кричав: повішу Авакова на брамі, як собаку!
Кілька років тому ворожка сказала Олександрові, що одружиться, як добудує хату.
— Він у це вірив. Думав, у нього ще є час, — продовжує друг. — Версія міліції не витримує жодної критики. Ніякого затримання не було, Саша не отримував повісток. Сам часто в міліції бував. Його могли арештувати без стрілянини. Але вони зробили демонстративний розстріл.
Олена ЛУЦЕНКО
"В останні дні в нього з'явилася дівчина"
Із 2012-го Олександр Музичко зустрічався з жінкою, за півроку до загибелі розійшлися.
— Вона молодша, з дитинкою. Вся така міська, фотомодель. Саша привезе її до себе і хвалиться: я то зробив, то зробив, — згадує сусід Леонід Станкевич. — Моя дружина все казала: "Саша, це не твоя людина. Тобі треба роботящу, яка допомагатиме". За півроку до смерті в них усе розладилося. В останні дні в нього з'явилася якась дівчина. Бачив її пару раз. Ця дівчина поклала в труну жовтий вінок. Значить, були заручені.
7 
35413
Коментарі