Надія Савченко сидить у російській тюрмі

2

Фото: ФОТО з архіву Надії Савченко

28 днів киянка 33-річна Надія Савченко перебуває у полоні. З 18 червня її утримували в Луганську терористи, 23 червня перевезли до ізолятора російського міста Воронеж. Тамтешній суд постановив утримувати українку до 30 серпня.

У Києві в Надії залишилися мати 76-річна Марія Іванівна і сестра 31-річна Віра. Пообіді 13 липня вони зустрічають у своїй 3-кімнатній квартирі на житломасиві Троєщина.

— Мама, давай бігом. За годину треба бути в адвоката, — Віра Савченко сушить мокре волосся рушником.

— Ти суши, суши. З мокрою головою не підеш, — заспокоює Марія Іванівна.

— Я ходила не тільки з мокрою головою.

— Не зважайте на Вєру. Вона теж побувала в полоні. Нерви натянуті, — зітхає. Проводить у вітальню. Навпроти дивана стоїть стіл із комп'ютером, на широких полицях акуратно розставлені книжки і фігурки коней. — Надіну кімнату не покажу. Там зараз живуть люди — мама й жінка льотчика з "Айдару", якому перебило хребет. Надя попросила їх приютить. Другий місяць у нас.

Коли востаннє спілкувалися з Надією?

— 20 мая. 17-го я приїхала із села, маємо батьківську хату на Житомирщині. Надя каже: "Мама, покупайся, відпочинь". Ще спину мені помила й витерла. Дня три зі мною побула, а тоді поїхала на війну. Казала: "Я — патріот, мушу там бути". Вона була штурманом вертольота Мі-24 у Бродах. Із роботи її не відпускали, то взяла відпустку. Надя завжди була з характером, у мене пішла. Вперта. Я 20 років одказувала чоловікові, тільки в 42 пішла за нього. У 43 народила Надю, а в 45 — Вєру. Чоловік був інженером, 11 років тому помер. Тепер Наді кажу: "Невже не хочеш звити своє гніздечко?" А вона: "Моя душа — в небі". Поклонніків у неї багато, але вона нікого не признає.

Надія Савченко служила в добровольчому батальйоні "Айдар". У полон потрапила біля міста Щастя на Луганщині. Наступний тиждень телефонувала сестрі з власного мобільного.

— Я дзвонила Наді, — Віра досушує волосся. Одягає джинси й білу блузку. — Спочатку якісь сепаратисти погрожували, потім дали Надю. Через неї я вийшла на їхнє керівництво — начальника контррозвідки "Луганської народної республіки" Володимира Громова. Він дозволив Наді говорити зі мною щодня. Ми чекали, що її обміняють на сепаратистів. Громов казав: "Ми готові, але Київ не хоче". Останній раз розмовляла з нею 23 червня. Вона була впевнена, що її не обміняють: "Так просто не рішиться". Потім зв'язок обірвався. Я поїхала в Луганськ.

Віра їздили туди двічі. Сріблясту "Шкоду" і допомогу їй надали у штабі Ігоря Коломойського (голова Дніпропетровської обласної держадміністрації. — "ГПУ").

— Перший раз була в Луганську 28 червня, — розповідає Віра. — Громова не застала, він був у Москві. Вдруге — 4 липня. Громов сказав, щоб я почекала в захопленій облдержадміністрації, щоб нікому не попадала на очі. Але попалась солдатам "Луганської народної республіки". Вони закричали: "О, сестра снайперши, приехала нас убивать". Допитували троє. Одна жінка, луганчанка, була на антимайдані. Другий — відбитий шизоїд, ісламіст. Третій — 2-метровий русский. Він один визнавав, що за них воюють чеченці. Мені постійно погрожували: "Отдадим тебя русским". Потім закрили в кімнаті з мужиками, дали презервативи: розважайтесь. Але мене ніхто не тронув, достойно повелися. Громов прийшов, почав блефувати: "Я хотів, щоб ти попалася. Не хотів, щоб підлеглі бачили, що я тобі помагаю". На ранок 5 липня відвіз на вокзал.

Про те, що сестра в Росії, Віра дізналася 8 липня.

— Нам подзвонив її російський адвокат Микола Шульженко, — згадує Марія Іванівна. — Каже: Вєра у Воронежі з 23 червня, у третьому СІЗО. То нове зданіє, для жінок і дітей. Надя — в окремій кімнаті. Казав, що Надя просить передачу: шкарпетки, кофе й папіроси. Це можна передать через консула. Я все спакувала. Поклала ше сала, часнику, свіжого помідора, огірків, десять цукерок "Гулівер", халви й батона. Але консула до Наді не пустили.

14 липня Віра Савченко виїхала до Воронежа.

Була єдиною дівчиною на курсі

Надія Савченко виросла в Києві. Після школи рік навчалася на факультеті журналістики університету "Україна" — єдиного, куди змогла вступити безкоштовно. Опісля подалася служити в Житомирську аеромобільну бригаду. Для цього довелося бігти 15 км по снігу з 15-кілограмовим рюкзаком десантника. 2004-го півроку перебувала у складі українського миротворчого контингенту в Іраку.

До Харківського університету повітряних сил вступала тричі. Зарахували після того, як потрапила на прийом до тодішнього міністра оборони Анатолія Гриценка. Була єдиною дівчиною на курсі. Здобула професію штурмана винищувача Су-24. Після випуску служила штурманом-оператором на вертольоті Мі-24 в Третьому окремому полку армійської авіації в місті Броди на Львівщині. Має 170 годин нальоту і 45 стрибків із парашутом. Щоб потрапити на передову у складі батальйону "Айдар", написала рапорт про звільнення. Його не прийняли, тоді пішла у відпустку.

Хронологія викрадення

18 червня — Надію Савченко захопили в полон терористи. Вона звільняла місто Щастя на Луганщині у складі добровольчого батальйону "Айдар".

20 червня — в інтернеті з'явився відеозапис допиту Надії терористами. На запитання про кількість техніки в українців відповіла: "Не знаю. Якби й знала, не сказала б".

23 червня — Міністерство оборони України заявило, що найближчим часом Надію обміняють на полоненого терориста. Надію перевезли до російського міста Вороніж. Її звинувачують у причетності до вбивства російських журналістів біля Луганська.

8 липня — президент України Петро Порошенко видав розпорядження про невідкладні дії щодо повернення Надії Савченко в Україну. Цього дня стало відомо, що Надія перебуває в ізоляторі російського міста Воронеж.

9 липня — Воронезький суд арештував Надію до 30 серпня. З родичами поспілкуватися не дали.

10 липня — Воронезький апеляційний суд відхилив апеляцію Надії, підтримав арешт. Прокуратура Сватівського району Луганщини відкрила кримінальне провадження за фактом незаконного арешту Надії.

11 липня — офіційний представник Слідчого комітету Росії Володимир Маркін заявив: "Шансів на звільнення Савченко стільки ж, як у Порошенка стати президентом США".

"Не йти воювати не можу"

Під час служби в "Айдарі" Надія Савченко записала кілька відеороликів. В інтернеті також є відеозаписи її допитів терористами. Подаємо тези:

"За 23 роки розвалу української армії усіма президентами й міністрами оборони ми дожились до того, що воювати повинен народ".

"Генштаб зливає абсолютно всі опе­рації".

"Сюди приходять прості хлопці, які виконують патріотичний обов'язок. А в цей час армія сидить і чекає на­казу".

"Я вірю в свій народ. Вірю, що ми — чиста, гідна і славетна нація".

"Цими людьми (добровольці "Айдару". — "ГПУ") керують такі поняття, як Батьківщина, нація, гідність, патріотизм. У військових залишилися лише принципи — робота, гроші, комфорт, стабільність, швидка пенсія, пільги".

"Давала присягу народу України захищати територіальну цілісність країни від зовнішнього вторгнення" — на запитання терориста, чому воює.

"Проти вас вся Україна", — на запитання, скільки людей воює проти терористів.

"Мені однаково, коли помирати. Хто хоче вижити — той втече".

"Не йти воювати не можу".

×