Фото: ФОТО: Тарас Подолян

26 лютого з колонії в місті Новгород-Сіверський на ­Чернігівщині випустили 50-річного Дмитра Павліченка. Його, сина Сергія і ще 21 в'язня звільнила від покарання Верховна Рада. Дмитро — єдиний довічник за часів Незалежності, якого повністю реабілітували. З сином відбували покарання за вбивство судді Сергія Зубкова.

— Про реабілітацію дізнався випадково, з телевізора, — каже Дмитро Павліченко. — Почув, що 24 лютого депутат Ляшко зареєстрував постанову про звільнення політв'язнів. За два дні мене звільнили.

Зустрічаємося у китайському ресторані на столичній вул. Ревуцького. Дмитро одягнений у чорне, запізнюється на 40 хв. Йдучи вулицею, тримає руки за спиною, як в'язні на прогулянці.

— Ми очікували, що вийдемо. Але думали, доб'ємося цього через Європейський суд. Там відкрили провадження, з травня мали розглядати справу. Сталося швидше. Все через те, що на Майдані загинули люди. Нас підтримували багато людей. ­Додушили, що сам Шуфрич (Нестор Шуфрич — нардеп-"регіонал". — "ГПУ") вимагав з трибуни нашого звільнення. З одного боку, приємно, з іншого — страшно, що заради цього стільки людей загинули.

Як почуваєтеся?

— Досі не можу зорієнтуватися в часі й просторі. Радий, що зміг обняти жінку, молодшого сина. Коли мене посадили, Вані було 6 років, зараз 9. Три роки його не бачив. По телефону говорив, але дружина на суд не водила.

Як вони переживали ув'язнення?

— У жінки була істерика, як почула про вирок. Я посміхнувся: "Ми все одно вийдемо".

Чому були впевнені?

— Бо у справі багато нестиковок. Наприклад, покази лікарів. Вони свідчили, що знайшли тіло судді з вогнепальними пораненнями, без ножових. А у версії слідства з'явилися три ножові поранення. Протокол огляду тіла написаний одними чорнилами, прізвище судді — другими. У протоколах вилучення немає ні ключів, ні паспорта й брелків Зубкова. Дружина судді свідчить, що отримала їх від міліціонерів. То де вони у них взялися?

Плануєте покарати причетних до ув'язнення?

— До влади прийшли інші люди, готують закон про люстрацію. Вона зачепить усіх причетних міліціонерів, прокурорів, суддів.

Де зараз живете?

— У родичів. Наша квартира досі під арештом. Вимагатимемо зняття, як отримаємо документи про реабілітацію. Але всі наші речі знищили.

Як відбували покарання?

— В ізоляторі свої правила, зі співкамерниками не можна говорити. Неправильно поставив склянку — скандал. Щось не так зробив — знову сварка. Прислали мені раз передачу, співкамерник з'їв весь хліб. Я захотів і взяв його. Він почав мене душити, ледь відбився.

В ізоляторі можна дістати заборонені речі?

— Що завгодно. Правда, удвічі дорожче, ніж до фільму. (2012 року журналісти зняли про Лук'янівський слідчий ізолятор документальний фільм "Тюрма №13". — "ГПУ"). Мене тримали у секторі максимального рівня безпеки. Там майже нереально щось мати, щодня шманали. На дверях було шість амбарних замків, електрон­ний і два засуви. Камера два на три метри, металеві стіни вкриті грибком. Умивальники замуровані, кран такий маленький, що не вмиєшся. На прогулянку виводили четверо конвоїрів у масках і з собакою. Душ — раз на тиждень.

У в'язниці умови кращі?

— Там відносний порядок. Камери на одного, двох чи трьох. Спілкуватися можна лише зі співкамерником. Зі мною сидів чоловік, якого 20 років тому екстрадували з Росії, з найстрашнішої в'язниці "Чорний дельфін". Він отримав довічне за вбивство жінки. Просто був останнім, хто її бачив.

Які мали стосунки?

— Зустрів мене насторожено. Він дуже пунктуальний, аку­ратний. Розказував, які речі де мають стояти. Чашка тут, миска — там. Щодня мив підлогу. Спочатку трохи напружено було, потім стосунки нормалізувалися. Він був відірваний на політиці, весь час про неї говорив. Після розмов до багатьох речей ставився інакше.

Хто сидів у сусідніх камерах?

— Поруч — людоїд, далі — серійний убивця. З людьми я практично не перетинався. З конвоїрами не конфліктував. Вони робили свою роботу, я режим не порушував.

Серед в'язнів існують ієрархії?

— Лише в загальних камерах. Там є і смотрящий, і котлова хата, і общак. З останнього частину віддають на "больнічку" (пацієнтам тюремної лікарні. — "ГПУ"), пезежнікам (довічно ув'язненим. — "ГПУ"), "особонуждающимся" (в'язні без родичів. — "ГПУ"), на "подогрєв" (передачі людям, які їх не отримують. — "ГПУ"). У Лук'янівці мене "гріли" — передавали пакети з їжею, цигарками і чаєм. Чай та цигарки — основна валюта в'язниць.

Що робитимете на волі?

— Допомагатиму незаконно засудженим. У тюрмах таких більше половини. Планую видати книжку, що написав у в'язниці, більше часу проводитиму із сім'єю.

Виховують двох синів

50-річний Дмитро Павліченко з дружиною 42-річною Наталією виховують синів 20-річного Сергія та Івана, 9 років. На час затримання старший навчався на економіста у Київському національному університеті будівництва й архітектури, молодший пішов до школи.

Родина жила у квартирі на першому поверсі будинку на вул. Богдана Хмельницького. У 1996 році отримали дозвіл і звели поряд прибудову-еркер. Туди переселились, квартиру здавали в оренду. У 2000-х десяток квартир із 23, що є в будинку, скупила голландська фірма "Гоойорд Б. В.". Продавати свою Павліченки відмовились, за що їм почали погрожу­вати. Згодом суд ухвалив рішення відібрати й розвалити прибудову.

Свідки вбивства не впізнали Павліченків

21 березня 2011 року в ліфті свого будинку вбили суддю Шевченківського райсуду столиці Сергія Зубкова. За два дні міністр внутрішніх справ заявив, що вбивця — киянин, який погрожував судді в інтернеті. Міліціонери арештували Дмитра Павліченка і його сина 19-річного Сергія. Чоловік критикував суддю. На підтримку затриманих виступили десятки тисяч киян.

7 грудня 2011 справу почали розглядати в Голосіївському райсуді столиці.

7 жовтня 2012 року Дмитра Павліченка засудили довічно, синові дали 13 років тюрми. Апеляційний суд залишив вирок у силі, додатково зобов'язав стягнути з Павліченків 500 тис. грн на користь потерпілих і 500 тис. грн — за експертизи.

Докази звинувачення:

— мотив — помста за знесення самовільної прибудови;

— зізнання Павліченка-молодшого;

— відбитки пальців на знайденому на місці вбивства візку належать Павліченку-старшому;

— знайдена на місці вбивства кров належить Павліченку-молодшому;

— у квартирі Павліченків виявлено аркуш паперу з адресою судді.

Докази захисту:

— відсутність мотиву: родину з прибудови виселила приватна фірма;

— троє свідків не впізнали Павлі­ченків;

— зізнання Сергія вибили тортурами;

— собака, що взяв слід, завів у протилежний бік, який показував Сергій;

— вилучені на місці вбивства речі не відповідають тим, що дали на експертизу.

×