— Двері мені розбили, до хати залізли, обікрали, пенсію забрали, курей із подвір'я винесли. Я сама живу, ще й без руки, ноги болять, то хто мене боїться. З кожного боку смикають, а пожалітися нікуди, — говорить 84-річна Марія Пустовар із села Корнич Коломийського району на Івано-Франківщині. Жінка 10 років судилася із правоохоронцем за власну квартиру. А як виграла суд, він подав зустрічний позов — аби відшкодувала більш як 100 тис. грн за ремонт і моральну шкоду.
Щоранку Пустовар їздить на процедури до Коломийської райлікарні. Через варикоз на ногах утворилися рани.
— Тяжко самій. Хата така сільська, по воду до криниці треба йти. Доки одною рукою витягну відро, то вже замерзну. Йду не раз по подвір'ї, впаду, встати не годна. В хаті зимно, бо поки грубку розпалиш дровами, то рук не чути. Хотіла би перебратися до міста, прописку там маю, у Коломиї, але не дають, — каже Марія Юріївна.
У райцентрі на вул. Леонтовича, 18, Пустовар має однокімнатку на 38 "квадратів". Отримала її, коли працювала на кондитерській фабриці "Харчпром" і втратила руку на виробництві.
— То ще десь 1977 року було. Правою рукою щось місила й мені ножем відтяло кисть. Подумали, що мені в селі тяжко буде. Як виходила на пенсію — квартиру дали. Тоді в селі тітка з вуйком мешкали, треба було їх доглядати. То я віддала свою квартиру синові сестри — Ігорю, а сама в Корнич переїхала. Дітей своїх не маю, з чоловіком ще за молодості розвелися, а Ігор добрий хлопець був. Правда, з часом пити почав. За комунальні послуги не розщитувався. Мені борги страшні вилазили. Не витримала, сказала, щоб забирався. Коли він не захотів, викликала міліцію, — продовжує жінка. — Приїхало тоді двоє міліціонерів і один виконавець. Щось між собою перекинулися. Один із них, Юрій Партика, підійшов до мене. Каже: ми з жінкою не маємо дітей, то, може, ви нас до тої квартири пустили б, а ми вам у селі всьо робити помагатимемо. Подумала, пожаліла.
1996-го Марія Пустовар оформила заповіт на дружину правоохоронця Дарію Партику. В документі вказано, що жінка має право проживати в квартирі, але повинна доглядати власницю, допомагати їй по господарству. По смерті Пустовар Партики зможуть стати власниками помешкання.
— Та вони собі то не дуже сподобали — нащо я їм, як вони квартиру хотіли. Через місяць приїхали, машиною повезли до свого нотаріуса. Там склали новий документ. Оформили, що моя квартира — це їм подарок. Про це я потім дізналася. Тоді, в нотаріуса, мені ніц не зачитали. Самі птичку за мене поставили. Я неграмотна, не вмію ні читати, ні писати. Після того ще так для людського ока пару раз приїхали в село, показалися. А потім пропали. Коли поїхала в Коломию, на свою квартиру, то навіть на поріг не пустили. Сказали: ви вже тут нічого не маєте, — додає Марія Юріївна.
Забрати квартиру у правоохоронця жінці допомагав двоюрідний брат 74-річний Василь Пустовар. Майже 10 років він із сестрою збирали документи, що довели б її право на власність.
2013-го Апеляційний суд Івано-Франківська задовольнив позов Марії Пустовар. Але за рік Партики подали зустрічний позов. Вимагають повернути понад 100 тис. грн за ремонт, облаштування квартири та моральну шкоду. У березні цього року суд виніс рішення, що жінка має заплатити.
— Будем знов судитися. Таких грошей у сестри ясно що нема. Та й де справедливість? Вона з пенсії на лікарство скласти не може, то ще має тим молодим платити. За що? Справа так довго торочилася, бо то міліція. Мені сусіди Партиків казали: ви хату здали другій банді. Пишете, ходите, стукаєте, правди добиваєтеся, але міліція всюди зв'язки має, — говорить Василь Михайлович. — Кажу їй тепер, щоб новий заповіт складала. Бо не дай Бог чого, то знов чужий руку на хаті нагріє. Мені та квартира не потрібна, я їй помагаю, бо дивитися не можу, як жінкою-інвалідом крутять безсовісно. У Марії племінники є, най би їм майно зосталося.
47-річний Юрій Партика чотири роки на пенсії. І він, і його дружина 43-річна Дарія від коментарів відмовляються. Адвокат родини каже, що подружжя не претендує на помешкання, хочуть лише отримати компенсацію.
— 1996-го бабуся подарувала моєму клієнтові цю квартиру, щоб не платити державі податок купівлі-продажу. Взамін ті мали допомагати їй. Вони привозили бабі дрова, город чистили. Просто жінка думала, що вона заключила договір довічного утримання, а це було — дарування. Та все було гаразд, поки рідня не згадала, що в баби, крім хати, є ще й квартира. Почали це все розкручувати, — говорить адвокат Юрій Баранов. — Партики звернулися до суду, аби повернули їм витрати. Суд задовольнив: сплатити кожному по 50 тисяч гривень.
Два роки тому Марія Пустовар похоронила рідну сестру Ольгу і племінника Ігоря. З рідні, крім брата Василя, залишилися четверо сестриних дітей: Галина, Дарія, Марія та Петро.
2 
35413
Коментарі