— Я мила в ставку ноги. Дитина впала у воду. Голова закрутилася, того й не витягла. Мама казала робити аборт, — розповідає 23-річна Оксана Бондарчук із села Кривошиїнці Сквирського району на Київщині. 12 травня її привезли до районної лікарні з післяпологовою кровотечею. Новонародженого сина вона втопила в ставку біля городу.
Гінеколог зрозумів, що жінка нещодавно народила. Оксана не зізнавалася. Медики викликали міліцію.
— Лікар повідомив, що до них звернулася жінка із післяпологовими ознаками, — каже Петро Барковський зі Сквирського райвідділу міліції. — Покази постійно змінювала. Останнє, що сказала, — народила на березі ставу. Після цього викинула дитину у воду. Пояснила, що боїться матері.
— Експертиза має встановити, чи немовля народилося живе, — каже Микола Жукович із міліції Київської області. — Його поховали. Але попередньо взяли матеріал на дослідження. Жінку не заарештували, бо вона має двох малих дітей.
Оксана Бондарчук сама виховує доньок — 6-річну Богдану й Катерину, 5 років.
Міліція розслідує справу проти неї за вбивство новонародженої дитини. Жінку можуть ув'язнити на 5 років. Зараз відпустили під домашній арешт.
У Кривошиїнцях 1200 мешканців. До райцентру — 12 км. Щогодини курсують автобуси й маршрутки.
— Оксана наробила шуму на все село. Вона хвора, мабуть. Іде і весь час дивиться з-під лоба. Дєвочками її мати займається, — каже місцева Ніна Чернега, 62 роки. Йде з порожніми відрами центральною вулицею. — Дві дєвочки гарненькі нагуляла. А оце трєтє дитя — втопила. Чи хто підказав? Я бачила, що беременна ходила. Розказують, що в ставок дитя випало. Як це випало? Це ж не курча. Дитинка три кілограми. А хоть би й випало, то неси додому.
— Вона худесенька така, лице аж чорнувате, стрижка коротка, — розказує про Оксану бухгалтер сільради Тетяна Миколаївська. — На обліку по вагітності не стояла. Люди почали балакати, що дитя виношує. Врач наказав перевіритися, а вона не захотіла. Вирішили її везти у Сквиру, і тут таке сталося. Експертиза каже, що дитинка повітря навіть не вдихнула.
Оксана закінчила місцеву школу. У Сквирі на швейній фабриці робила, там із чоловіком познайомилася й одружилися тихо, — продовжує Тетяна. — Оксана з багатодітної сім'ї, у її матері шестеро дітей було. Двох поховали: син упав на подвір'ї і вмер, серце схопило. А дочку машина збила годів сім назад. Старші дочки замужем, роз'їхалися. Чоловік помер від туберкульозу.
Мати отримує пенсію, Оксана — виплати на дітей. Нормальні наче люди, хазяйство тримають. І не сказала б, що неблагонадійні, як у нас в селі є, що хати дрючками підперті.
— Коло хати в них порядок, — додає Кривошиїнський сільський голова Віктор Дубець, 51 рік. — Забор бетонний. У хаті чистенько. Держать корову. На городі посапано.
— Немовля діставав разом із міліцією Ігор, який охороняє ставок, — розповідає землевпорядник Катерина Ярощук, 57 років. — Восьмимісячне було. Вона й другу дєвочку свою на городі родила. Мати її заставляла робити — городу в них чималенько, 50 соток. Оксана після школи ніде не вчилася більше. Торік на Івана Купала одружилася з Андрієм із Великих Єрчиків. Трохи в нього жили, тоді тут. Оксанина мати не хотіла цього зятя. У неї стояло два штампи в паспорті. Один про одруження, а другий, що треба фамілію помінять. Як посварилися, Оксана взяла і повитирала стирачкою ті штампи.
Оксана Бондарчук із матір'ю 60-річною Любов'ю Стецюк живуть у кінці вул. Січневої. Побілений цегляний будинок вкритий шифером, обгороджений новим парканом. Господарча частина відділена дерев'яною огорожею. Там бігають кури. Припнуті два великі собаки. На шворці сушиться дитяча білизна.
Броньовані двері хати відчинені, завішені тюлем.
— Я не була проти тої дитини. Просто не знала, — із хати виходить Любов Стецюк, усміхається. — Маленький животик був. Не каже ніколи, що беременна. І про її дочок я не знала зразу. Бачила, що втомлюється. Поробить — і йде до хати. Краще стала їсти, — каже Любов Валеріївна. Жінка повна, в квітчастому велюровому халаті, запнута білою хусткою. Руки склала на животі, говорить нерозбірливо. З кухні визирає Оксана — висока, худа.
— Діти мої в садіку, — Оксана викладає на тарілку яєшню і посмажене сало. На всі питання про сина каже: не знаю. Чи шкодує про свій вчинок, запитуємо. Оксана кривиться й тікає з тарілкою в хату.
— Вона в мене така і є, — зітхає Любов Валеріївна, виходить надвір. Оксана виглядає у вікно. — Дітей ніхто не забиратиме, опікунство на мене роблять. Вона була на городі, сапала картоплю. Я її гукнула. Заходить у двір блєдна, кров тече по ногах. Питаю, шо таке, Сана? (так називає Оксану. — "ГПУ"), а вона мовчить. Кажу: йди до хати мийся, а я визву "скору".
Немовля поховали 19 травня.
— Дитинку вчора привезли. Дома ніч пробула, — каже Любов Валеріївна з великими паузами між словами. — Йванком назвали. В таких випадках усіх утоплених діток Іванками звуть. Коло моїх сина й дочки його поховали. Священика не нада було, бо воно ще не хрещене. Чи живий родився — вона не каже. Не плакала, сліз немає, в собі все пережива.
Андрія ми не гукали, — продовжує Любов Валеріївна. — По моєму мнєнію, він нехороший. Не підходив їй, та й усьо. Я його вигнала. Сказала: їдь і не приїжджай. Усе йому було не таке. Як треба робити, то до мами їде. А як робить, то на одному місці тупцює.
Із батьком доньок Оксана не була одружена.
— Онучки від одного чоловіка з села. Вони зустрічалися. Старший років на 20, у нього сім'я. Він не приходить, а його мати навідує дітей. Першу, Богдану, родила в роддомі. Вона сестрам зізналася, що беременна. А про друге мовчала. Народила на городі. Картоплю собірали з нею і старшою Вальою. Я носила. Дивлюся, а вона навколішки стала. Кажу, шо, спина заболіла? Ще приказала: Оксана, ти не вздумай родити, дай картошку кончимо збірати. Йду і бачу кров на землі. І тут дитина вилетіла, начала плакать. На землю не впала, бо вона в штанях була, — сміється жінка. — Пішли в хату. Воду нагріла, давай дитину витирати.
У нас чотири кімнати. Діти сплять в одній, а я з Оксаною — в другій. Вона харашо з дітьми обращається. І мені помагає, — Любов Стецюк проводжає за хвіртку.
3 
35413
Коментарі