22-річна Анастасія Григор'єва з міста Дніпродзержинськ Дніпропетровської області на чотири дні закрила у квартирі дітей — 4-річну Дарину, 3-річного Дмитра і Єлизавету, якій 1,5 року. З їжі залишила хлібину й декілька огірків. На четвертий день дитячий крик почули сусіди, викликали правоохоронців.
Потрапити до помешкання міліціонери змогли за добу, коли Анастасія повернулася. Виснажені старші діти не могли звестися, плакали. Єлизавета лежала на підлозі в голодній комі.
— Лікарі пережили стрес. Раніше вони не бачили дітей, яких морили голодом, — розповідає 52-річна Світлана Тищенко, завідувачка педіатричного відділення Дніпродзержинської дитячої лікарні. — Вони п'ять днів нічого не їли, одні шкіра й кістки. Брудні, недоглянуті. Лізочку забрали в реанімацію.
Зараз у Дніпродзержинській лікарні лише Дмитро. Дарину відвезли до обласної, планують прооперувати нирки. Єлизавета — у Дніпропетровській міській лікарні №6.
— Діма вже бавиться з дітьми, набрав вагу, — Світлана Петрівна проводить до коридору відділення, де облаштований гральний майданчик. — А перші чотири дні постійно просив їсти. Ми давали перетерті супи, каші. Дуже хотів яблучко з цукром.
Дмитро сидить за столом із двома дівчатками-однолітками. Менший і худіший за них. Вмочає пензлика у пляшку з-під йоду, червоною фарбою виводить півкола на папері.
— Це він уже ожив, — усміхається лікарка. — За три тижні набрав 4 кіло. Зараз важить 13 кілограмів. Сам їсть, тільки дуже мерзне.
Мати Анастасія провідала Дмитра раз. Частіше до лікарні заходить батько 29-річний Юрій Григор'єв.
— До мами Діма йде на руки, але стриманий. А батька як бачить, аж пищить. Настя адекватна, але дуже юна. Говорить, чоловік її кинув, вона не працює. Юра плакав, як уперше прийшов. Казав, що покинув їх вісім місяців тому. Не навідувався, бо Настя не пускала. Діти живуть завдяки волонтерам. Вони нанесли нам одягу, іграшок, їжі.
Анастасія Григор'єва мешкає сама у 3-кімнатній квартирі дев'ятиповерхівки на вул. Ціолковського, 272, що належить її батькові. Він покинув родину, переїхав на Київщину. Анастасію з сестрою Марією виховувала мати з вітчимом. Зараз вони живуть окремо.
— Настя — не алкоголичка и не бомжиха, — біля кіоску з пивом навпроти будинку курить продавщиця 37-річна Олена. — Но очень худая, вечно ходит неопрятная. Летом была в каком-то странном платье. Грязное, закошлаченное. Я не знала, что у нее есть дети. Ни разу не видела ее с ними. Соседи рассказывали, что она оставляла их не впервые. Раз было, что дети стояли на девятом этаже, в окно стучали. Люди увидели, вызвали эмчеэсников. Вчера Настя у меня продукты покупала: две "Мивины", кокосовый батончик и сигареты. Говорят, она проституткой подрабатывает.
Перед масивними дверима квартири Григор'євої лежить брудний червоний килимок. Стукаю, чую шурхіт. За 10 хв. із помешкання виходить заспана Анастасія. Босоніж стає на килимок, кутається в сіре пальто, поправляє брудне скуйовджене волосся. У квартирі затхле повітря.
— У меня с утра сильно сердце болело, пила барбовал, — пояснює. — Сейчас слежу за жизнью детей в соцсетях, читаю о них новости. Мне очень жаль, что всё так случилось. У меня сильная депрессия из-за того, что со мной делал муж. Он нигде не работал, издевался. Дети видели, как он меня бил, детей мог шлёпнуть.
Анастасія не запрошує до квартири.
— Юру я вигнала у квітні, — продовжує. — Зараз він живе у Вільногірську. Сказав, що дітей не забиратиме. За сім місяців приходив тричі. Приніс 50 гривень, купив кавуна. Я просила забрати дітей, бо мені важко. Віддавала їхні свідоцтва про народження, медичні картки. Не захотів.
Я — з багатої сім'ї, звикла жити в достатку. А він не хотів працювати й забезпечувати нас. Чотири роки сидів без роботи. Полюбила його, бо спочатку був хороший. Вийшла заміж 17-річною. Сьогодні було б п'ять років сімейного життя. Я не хотіла багато дітей. Так вийшло. Юра — хороший батько. Але бив мене, якщо дорікала, зривався на них. Кричав, що вони — ублюдки, не від нього. Двічі рвав мій паспорт.
Анастасія не спілкується з батьками. Провідує лише вітчима.
— У мене не було за що всіх годувати. Півтори тисячі на п'ятьох? Цього навіть на їжу не вистачає. За квартиру ростуть борги. За газ винна 1,5 тисячі, за воду — 7. Пробувала працювати офіціанткою в барі, заробляла ще 1100 гривень. Але Юра влаштував скандал, що я десь танцювала напівгола.
Того дня мені було погано. Пішла до вітчима, хотіла виспатися. Дітям лишила хліб і огірки. Більше ні на що грошей не було. Мене не було три дні. Як вернулася, стало страшно. Лізочка — аж синя. Думала, вона померла.
Проти Анастасії Григор'євої порушили кримінальну справу. За залишення дітей у небезпеці їй загрожує 2 роки в'язниці. До 10 грудня вона перебуватиме під цілодобовим домашнім арештом. Батьківських прав поки не позбавили.
— Ой, Дімка, — жінка бачить фотографію сина на фотоапараті. Відвертається, закриває очі руками. — Я вчора написала довіреність. Дозволяю Насті-волонтерці збирати гроші. Хочу забрати дітей назад. Житиму з вітчимом, він нам поможе.
Мама мене ніколи не розуміла й не зрозуміє. Вона не любить мене, бо я схожа на батька. Я теж ненавиділа своїх дітей, бо схожі на чоловіка. Зараз скучаю за ними. Нам було добре. Водила їх гуляти, але по черзі. Вдома гралися, дурачилися. У нас все було. Це зараз у квартирі тайфун пронісся. У мене нерви здають, я все б'ю, трощу.
Поверхом нижче мешкає 76-річна Еліна Дубина.
— Настя тут живет восемь лет, — жінка виходить на поріг у хутряних м'яких чобітках, з-за ноги визирає рудий пухнастий кіт. — Я б не сказала, что она пьет, гуляет или не дает жизни соседям. Но она странная. Полтора года назад ее дети на окне стояли. После того все было вроде нормально, детей не бросала. Убрала в квартире. Как мужа выгнала, начала вечерами куда-то бегать. Детей опять оставляла. Они постоянно пищали и плакали от голода.
7 
35413
Коментарі
1