Наприкінці серпня й упродовж вересня 53-річний Микола Стеценко із Звенигородки на Черкащині збирає врожай волоських горіхів.
— Тріснула зелена оболонка — і збиваю. Почну чекати, доки горіх сам упаде, то білка переносить. Торік виносила більш як половину. Бачив її й цього року. Прибігала на розвідку. Аби один зірвала — день і обнесе дерево. З парку повадилася. Вже собаку під горіхом ув'язав, щоб трохи гавкав на неї. Сусіди теж добре носять, — сміється.
Збиті горіхи обчищає від зелених шкаралуп у гумових рукавицях. Від соку руки стають темно-коричневі. Не відмиваються тиждень-два. Шкаралупи виносить на компостну яму.
— У них є дубильні речовини. Це як ліки від грибків і бактерій. Туди ж листя виношу. Найкращий компост виходить. Але теж із розумом, бо в природі все має причину. Якщо листя падає, то не тільки тому, що віджило. Ще має вкрити землю, щоб коріння рослин не замерзло. То я трохи виношу, а трохи застеляю листям землю під деревом. Поливати треба. Дощі восени теж мають причину. Дерева мусять напитися. Це допомагає перезимувати. А як осінь суха, то маю криницю й здоров'я полити. Хоч і кажуть, що горіх — дерево старості. Плоди самі падають. Не треба дертися по дереві й руки вгору тягнути.
Очищені від зеленої оболонки горіхи Микола Васильович розкладає на рядні просихати.
— Під деревом не можна, бо ж білка. То я сушу в літній кухні. Надворі ще й не виставиш їх, бо сонце. Тоді ядро буде наче припечене. Оббираю від тонких білих прожилок. Інакше чорніють і вид нетоварний. Можна й помити. Як шкурку знімеш, мокрі й коричнюваті, наче пофарбовані. У воді швидко обмив і полотном протираю. Ще підсохнуть. Білюсінькі.
Горіхи лежать розстелені тижнів два-три. Потім збирає в полотняні мішки й виносить на горище. Вже опадає лист і видно, як прочистити дерево.
— Обрізую парості молоді в середині крони, щоб не глушили. Де яка гілка поросла в центр — теж не годиться. Не вистачить дереву світла. Перевіряю народним способом. Правильна крона, якщо по ній в середину дерева може залізти людина й там уміститися. Відрізую гілки, що другий рік не родять. Де яка відчахнулася — теж на вихід. Нижні обрізую, якщо на голову мені лягають чи сусіду у вікно заглядають.
Зрізи Микола Стеценко одразу замащує садовим варом.
20 сантиметрів — товщина шару опалого листя горіха, що потрібно залишити під деревом. Радіус покриву ґрунту — до місця, куди горіх сягає кінчиками гілля.
30 відер води потрібно вилити під дорослий горіх за осінь, аби приготувався до зими й не вимерз. Під молоді 2-, 7-річні горіхи виливають 5–10 відер залежно від віку. Вперше горіх плодоносить у 7 років. Відтоді вважають дорослим деревом.
Найбільші горіхи одразу садять
Восени після збору врожаю Микола Стеценко одразу садить горіхи.
— Доки виросте з землі, рік мине. Ще сім чекай, поки вперше зацвіте. Якщо виросте. Це примхлива рослина й росте помаленьку. То я щороку насаджую. Як старі доведеться зрізати, то молоді наростуть. Хай краще лишній буде саджанець — сусідові дам, аніж не буде.
Вибирає чотири найбільші горіхи. Малює на землі квадрат 10х10 см. По кутах на глибині 10 см закопує горіхи. Кладе їх на ребро, щоб місця зрощення двох половинок були внизу й зверху. Горіх пускає корінь збоку. Микола Стеценко місце позначає патиком. Не поливає. На зиму накриває соломою. За осінь горіх пустить росток. У мороз він відмерзне і пропаде. Весною має вилізти.
4 
35413
Коментарі