— Баклажани капризні. Пікірувати їх не можна. Заливу чи засухи не люблять. Щось не подобається, одразу вуха вішають, — каже 52-річна Ольга Кравченко зі Сміли на Черкащині. — Та вони нам так смакують і печеними, і смаженими. Доводиться доглядати.
— Рослини люблять сонце й пухку землю. Якщо після дощу візьметься кірка, треба рихлити та розпушувати. А поливати їх необхідно. Бо коли сухо й жарко, скидають бруньки та дрібну зав'язь. Поливати найкраще ввечері, коли спадає спека. Тоді більше всмоктують вологи. Головне — не перестаратися. На вологому ґрунті в тіні баклажани вражає фітофтора. Цього літа ростуть повільно, бо перепад температур. Червень був прохолодний, заливало всюди. А тепер — спека.
Жінка щороку садить баклажани на іншому місці. Там, де не знайде колорадський жук.
— Ховаю від жука свої грядки, — говорить Ольга Кравченко. — То в малиннику посадила, то в садку біля троянд розкидала. Ще з десяток — отамечки біля персика. Головне, що ні разу не бризкала. Жук таки не знаходить. Плоди зриваю чисті й великі. Раніше мучилася — і бризкала, і збирала. А він пакосний з'їдав геть усе. Самі стебла лишалися.
100 днів після появи сходів дозріває баклажан.
4 
35413
Коментарі