Голосування за Зеленського – це уповання на чудо. Але чуда не буде, каже в інтерв'ю Gazeta.ua заступник голови Верховної Ради Оксана Сироїд. Із нею говоримо, чи може новообраний президент розпустити Верховну Раду і кому це вигідно, як зробити парламент незалежним від олігархів і як позначилося на партії "Самопоміч" рішення Андрія Садового підтримати на президентських виборах Анатолія Гриценка.
Зустрічаємося 15 квітня у її парламентському кабінеті на вул. Грушевського, 5.
Зараз головна тема – другий тур виборів. Чим можна пояснити високий рейтинг Зеленського (у першому турі президентських виборів Володимир Зеленський набрав 30,24% голосів, Петро Порошенко 15,95%. Вийшли у другий тур. - Gazeta.ua)?
Є дві причини. Перша – невдоволення результатом правління нинішнього президента. Друга – надія. На виборах продають або страх, або надію. Петро Порошенко пішов продавати страх. А Володимир Зеленський – надію. За цим феноменом треба спостерігати, щоб зрозуміти усі побічні ефекти. До чого призведе надія, яка не має ґрунту?
Нагнітання страху вже розділило людей. 2014-го страх був обґрунтований. Сьогодні загроза, яку намагається продати Порошенко, для багатьох виглядає менш страшною, ніж його подальше перебування на посаді. Виникає поляризація суспільства. А розкол України — це російська мрія.
Петро Порошенко пішов продавати страх. А Володимир Зеленський – надію. До чого призведе надія, яка не має ґрунту?
Порошенко казав про оновлення команди.
У нього був шанс 2014-го — 54 відсотки підтримки у першому турі. Цього не мав жоден президент і не знаємо, чи скоро хтось знову досягне такого результату. Із такою легітимністю можна було призначати найкращих людей на посади, робити зміни. Суспільство було готове підтримати найрадикальніші кроки, аби вони рухали країну вперед.
Люди не міняються. Влада – це збільшувальне скло, яке показує вади і чесноти людини. Порошенко з трибуни декларує те, що від нього хочуть почути. А робить протилежні речі. Наприклад, каже, що він проти Росії. Але нав'язує зміни до Конституції щодо особливого статусу для Донбасу. Це фактично юридична окупація України Росією. Тоді "Самопоміч" публічно виступила проти цих змін. Отримала звинувачення, що ми – "агенти Кремля". А сьогодні він говорить нашими словами.
Або згадайте, як ввели Юрія Луценка на посаду генпрокурора. Треба було змінити закон про прокуратуру. Володимир Гройсман (нині прем'єр-міністр, до квітня 2016-го був спікером парламенту. - Gazeta.ua) ставив на голосування цей проект закону 28 разів – ми не давали цього зробити. Чи це чесноти? Це історія приниження. І цю історію не можна виправити за 2 тижні.
Поясніть.
Приниження парламенту завжди матиме погане завершення. Бо Верховна Рада – це представницький орган суспільства. Приниження рикошетить на людей. Навіть підсвідомо вони відчуватимуть, що з ними намагаються вчинити погано. Порошенко цього не усвідомлював.
Усі подивилися "Право на владу", коли президент приїхав на ефір. Бурхливо обговорювали, як некоректно вів себе Зеленський. Але я маю досвід спілкування з Петром Порошенком. Він нікому не дає закінчити жодного речення. Переб'є, нагрубить, потім скаже: "ми домовилися", і піде собі далі. Такий його метод спілкування. І Зеленський у тому ефірі – такий самий. Не треба мати ілюзій щодо Порошенка. І не треба мати сподівань на Зеленського. Є ілюзія, що щось буде добре. Швидше за все, не буде.
Голосування за Зеленського – це уповання на чудо. Його не буде. Ми самі маємо щось робити. Так само кивання на міжнародних партнерів. Ні, усе самі. Для цього ми і є незалежною державою.
Міжнародні партнери заявили, що не підтримують Порошенка чи Зеленського. Чи могли вони стати на чиюсь сторону?
Для чого їм це? Чи ми не здатні самі вирішити? Уряд США підштовхує нас бути дорослими, вибирати президента. Це треба зрозуміти і не оглядатися. Мене набагато більше цікавить, кого вибере український народ, ніж кого обере навіть дружній до нас іноземний уряд.
Для чого президент Франції Еммануель Макрон запросив обох кандидатів на зустріч?
Міжнародні візити відбуваються для розуміння, хто є хто, які позиції сповідує людина. Зустріч Зеленського з Макроном була вигідна їм обом. Для Володимира це перший міжнародний візит у статусі кандидата на посаду президента. А представникам європейської політичної еліти також важливо розуміти, до чого їм готуватися, з ким доведеться працювати.
Зустріч із Порошенком могла бути для дотримання балансу.
Зеленському вигідно розпустити парламент заради дочасних виборів. Розпуск може виявитися на руку і чинному президенту Петру Порошенку
Яка імовірність, що новий президент достроково розпустить Верховну Раду?
Зеленському вигідно розпустити парламент заради дочасних виборів. На ейфорії він може розраховувати на велику підтримку нікому невідомої партії "Слуга народу".
Розпуск може виявитися на руку і чинному президенту Петру Порошенку. У жовтні його партії буде складніше отримати голоси.
Але для розпуску Ради немає жодних передумов.
Уже починається парламентська кампанія. Що Верховна Рада має встигнути зробити до виборів?
Цей парламент може зробити те, що навряд чи зможе наступний. Ухвалити закон про вибори на пропорційній основі за відкритими списками. І запровадити правила гри для президента, щоб ми не залежали від особистості.
Які правила?
"Самопоміч" запропонувала законопроект про президента. Знайшли 72 закони, де главі держави надані повноваження понад ті, що визначені Конституцією. Не має значення прізвище. Президента треба повернути за буйки Конституції, бо він далеко заплив. І встановити відповідальність.
Для свавільної особистості такий закон був би рамками для стримування. А для нової людини, як Зеленський, він буде захистом. Якщо до нього прийдуть із пропозицією "піди ще й туди", він скаже: "не можу". І це його вберегло би від розчарування людей. Бо чим більші спочатку надії, тим потім сильніше бажання лінчувати.
Найбільша цінність законопроекту, який сьогодні розглядається, — він убиває конкуренцію між мовами. Встановлює вимоги володіння державною для публічних осіб
Верховна Рада 2 місяці працює над законом про мову. Чому гальмується його ухвалення?
Тому що Порошенко ніколи не був зацікавлений в ухваленні законопроекту у цій редакції. Коли на його передвиборчих щитах з'явилося "Армія. Мова. Віра", то малося на увазі, що буде ухвалений формальний закон про мови. Такою мала бути ініціатива народного депутата Ярослава Лесюка (із "Блоку Петра Порошенка", законопроект №5556 . - Gazeta.ua). Той законопроект не встановлював жодних правил, лише містив декларації. Крім того, він ніс багато шкоди, бо створював конкуренцію між мовами. Ще з радянських часів нам нав'язували "мовну політику", а такого нема ніде у світі. Буває політика щодо державної мови – це частина суверенітету. І є політика щодо мов національних меншин, яка є частиною площини прав людини.
Найбільша цінність законопроекту, який сьогодні розглядається, — він убиває конкуренцію між мовами. Встановлює вимоги володіння державною для публічних осіб, сфери обслуговування. Це не поширюється на мову спілкування чи царину національних меншин. Говоріть удома якою хочете мовою.
Майже переконана, що "Опозиційний блок" підставив плече президентові, затягуючи цей процес. Бо якщо для БПП важливе якесь рішення, його протягують попри обструкції з боку "Опоблоку".
Коли йде голосування за бюджет, кожен домовляється, що з цього матиме. Тоді з'являється консенсус. А коли йдеться про корисні для України речі, то порозумітися складно.
Хто сьогодні має важелі впливу на парламент?
Більшість депутатів контролюють олігархи. Ця система працює із середини 1990-х, із часів президентства Кучми. Під час великої приватизації почали продавати дві групи державних активів. Це критична інфраструктура – обленерго, облгази. І великі промислові комплекси – металургія, хімічна промисловість. Кілька людей – переважно за російські гроші – скупили ці об'єкти. Створили монополії. Щоб їх ніхто не забрав, сформували під себе політичну систему. Контрольовані олігархами політичні проекти приходять у парламент, формують уряд і зберігають кругообіг олігархії у природі. Тому будь-який президент мав бути арбітром олігархів. Інакше його не виберуть.
На парламент впливають 7-8 осіб. Але вперше у Верховній Раді є людей 60, незалежних від олігархів (фракція "Самопомочі" налічує 25 осіб. - Gazeta.ua). Під час майбутніх виборів важливо зберегти і збільшити кількість таких людей.
Має прийти людина, яка скаже: "Або політика, або бізнес
Як зробити парламент незалежним від олігархів?
Ми не унікальні. У Сполучених Штатах на межі ХІХ-ХХ століть вплив на Конгрес мали трасти. З'явилося антитрастове законодавство, яке розбило монополії. В Україні проблема ускладнюється тим, що більшість олігархів залежні від Росії.
Візьмемо Ріната Ахметова. Він впливає на теплову енергетику. А це 40 відсотків усієї енергетики. Володіє майже всіма вугільнодобувними шахтами, фабриками, які збагачують це вугілля, майже всіма електроцентралями, які виробляють електрику. Й обленерго, які цю електрику продають. Але Антимонопольний комітет каже: він не має монопольного становища на ринку. А голову цього комітету призначає парламент. Там — люди олігархів. Вони ніколи не поставлять на чолі людину, яка загрожуватиме інтересам олігархів.
Треба руйнувати ці зв'язки. До АМКУ має прийти людина, яка скаже: "Або політика, або бізнес".
Друге: потрібно змінювати політичну систему на рівні Конституції. Зараз вона змодельована так, щоб усі, хто відповідає за олігархічний консенсус, були залежні від парламенту. Той самий Антимонопольний комітет або голова СБУ. Призначати їх має уряд.
Які ще зміни треба?
У більшості парламентів рішення ухвалює більшість із присутніх. Це означає: хто працює, той ухвалює рішення. А в нас потрібно 226. Так завжди буде олігархічний консенсус. Інакше не набереться потрібна кількість голосів. Якби можна було ухвалювати більшістю присутніх, то шанси прийняти правильні рішення були б вищими.
Люди мають бути відповідальними за своє голосування. Коли нарікаєте, що парламент не такий, то згадайте — там сидять ваші обранці. Ви декого наймаєте 20 років поспіль.
У великих партіях почався розкол, утворюються дрібні політичні сили. Як оцінити такі процеси?
В Україні фактично не було ідеологічних та інституційних політичних партій. Є дві, які мають структуру: "Батьківщина" і "Самопоміч". Решта – політичні проекти. На виборах вони продають бренд.
Якщо нема ідеології та структури, за що триматися? З'явився кращий бренд – побігли туди. Під вибори треба перефарбуватися, бо за стару вивіску уже ніхто не голосує. Це продукт олігархічної системи. Бо олігархам не потрібна ідеологія, їм треба більшість у парламенті й байдуже, під якими брендами вона туди заходить.
Парламентські вибори переважно залежатимуть від президентських.
Конкуренція між політичними силами буде жорсткою
Є вірогідність, що більшість політичних сил, які зараз представлені у парламенті, восени туди не пройдуть (за даними опитування Київського міжнародного інституту соціології, у парламент можуть пройти партії "Слуга народу", "Опозиційна платформа - За життя", "Блок Петра Порошенка", "Батьківщина", "Громадянська позиція", "Сила і Честь". Решта не долають 5% бар'єр. - Gazeta.ua).
Парламентські вибори переважно залежатимуть від президентських.
Конкуренція між політичними силами буде жорсткою. Парламент – розмаїтий. Хоча й у нинішньому скликанні, зокрема у БПП, є багато "підтечій". Це не фракція з єдиною позицією чи моделлю прийняття рішень. Треба боятися не фрагментованого парламенту, а фрагментованого суспільства.
Для роботи парламенту велика кількість фракцій буде корисною?
Питання, хто це буде. Я насторожена результатами Юрія Бойка та Олександра Вілкула на сході України (у першому турі президентських виборів Юрій Бойко набрав 11, 67% голосів, він отримав найбільше серед кандидатів на Донеччині та Луганщині. В Олександра Вілкула — 4,15%, за нього найактивніше голосували на Донеччині та Дніпропетровщині. - Gazeta.ua). Це наслідок безкарності всіх, хто призвів до війни.
Непокараність дозволила цим людям бути активними у політичному житті. Медведчук не те що непокараний – він відбілений. А ця людина два десятиліття працювала, щоб сталася війна. Колись він сидів у цьому кабінеті (Віктор Медведчук був віце-спікером у 1998-2001-х. - Gazeta.ua). Тут робилися заколоти проти українського парламенту.
Є ймовірність, що в Раду зайдуть нові люди, які ніде не засвітилися?
Якщо за ниточки смикатиме той самий олігарх, яка різниця – нові будуть політики чи старі? Треба підтримувати незалежні політичні сили.
Як позначилось на "Самопоміч" те, що лідер партії Андрій Садовий знявся на користь Анатолія Гриценка?
Звісно, багато людей переживали. Андрій Іванович пропонує якісні рішення, виважені, раціональні. Але ця кампанія не про добрі рішення, а про протест.
Де ми не були, всюди чули запит на об'єднання. Той факт, що Садовий зняв свою кандидатуру на користь Гриценка, — безпрецедентний крок в українській політиці. На жаль, Гриценко не використав цю енергію в повному обсязі.
Вибори завжди активізують дискусії. Провокують вихід одних і прихід інших людей. Ми маємо дискусії. У нас добра структура на місцях. Треба повірити в себе і йти до людей. Бо вже зараз намагаються розповісти про якісь проблеми у нашій партії. У "Самопомочі" все гаразд. Це партія, яка зберегла здоровий глузд.
Можливе ваше об'єднання з іншими політичними силами до парламентських виборів?
За законом, на вибори ідуть партії, а не блоки. Тому про об'єднання політичних сил поки що мова йти не може. Проте, як ми зазначали раніше, ми готові об'єднати в собі людей, які прийдуть до нас – чи з інших політичних сил, чи з громадського сектору.
"Самопоміч" представила власну методику формування відкритих списків, поки на державному рівні система відкритих списків не діє. Третина місць у нашій партії має бути запропонована людям, які не є її членами. Пропонувати людей до цього списку можуть всі. Політрада партії ухвалить рішення, кого беремо і про порядковий номер цієї людини у списку. Ця методика передбачає, що у списку будуть і депутати, і представники областей, і громадянського суспільства.
Я сама так прийшла у Верховну Раду. Не знала нікого з "Самопомочі", познайомилася влітку 2014-го. І стала четвертою у списку.
2003-го мене називали ледь не богохульником – як можна гаранта регулювати? Зараз про це говоримо серйозно
В українців є запит на оновлення влади. Хочуть іншої якості роботи. За яких умов бажання громадян і можливості влади збігатимуться?
Якщо буде знищення олігархічної системи, зміна балансу влади, ліквідація політичної реклами й новий закон про вибори.
Скільки часу на це потрібно?
Із юридичної точки зору вистачить двох років. Але який це буде шлях насправді, важко сказати. Сьогодні все більше говорять, що нам треба законодавчо стримувати президента. Це означає, що частину шляху ми вже пройшли.
Уперше я запропонувала законопроект про президента 2003-го. Тоді мене називали ледь не богохульником – як можна гаранта регулювати? Зараз про це говоримо серйозно.
Конституція – це модель того, як суспільство має контролювати владу. Із цієї позиції вона слабка. Маємо по-іншому змоделювати баланс влади, робити її більш відповідальною.
Українські політики здатні на іншу якість роботи?
Політики в усіх країнах однакові. Якщо є контроль з боку суспільства, політики працюють.
Яке головне завдання для України зараз?
Вижити. І конкурувати у глобальному світі. Доки буде Росія, доти вона хотітиме нас знищити. Сьогодні тут вирішується доля безпеки Європи та світу. Отже, тут є енергія глобального світового гравця, тільки вона занедбана. Треба цю енергію використати. Коли станемо потужним геополітичним гравцем, будемо успішними.
Якою бачите нашу державу за 5-10 років?
Із нетерпінням чекаю, коли до влади прийдуть народжені в незалежній Україні. У них нема постколоніального синдрому. Це буде років за 10. Це покоління тих, хто народився в середині 1990-х. Моє завдання – зберегти країну, щоб їм було що рухати вперед.
За 10 років завершиться 40-річний цикл Мойсея, ходіння пустелею, щоб вийшов дух рабства. Витримати це десятиліття – і тоді справді можемо отримати іншу швидкість руху.
4 
8759
Коментарі
5