Нещодавно німецька газета "Вельт" опублікувала статтю під заголовком "Назад до Євразії", присвячену геополітичним перспективам на східноєвропейському просторі. Констатувавши, що німецька зовнішня політика стає "дедалі короткозорішою", оскільки їй бракує стратегічного далекосяжного бачення, газета радить канцлеру Німеччини Ангелі Меркель "поставити на своєму робочому столі фото Юлії Тимошенко: лідер української опозиції з в'язниці звертається до європейців із закликом продовжувати зближення України і ЄС заради майбутнього, навіть якщо їй самій ще деякий час доведеться посидіти за ґратами".
Не відомо, чи прислухається фрау Меркель до поради поважного видання. Замінити фото газової труби, яке, очевидно, вже давно стоїть у неї на робочому столі, на будь-яке інше їй, підозрюю, буде вкрай тяжко. Відомо-бо, як нелегко позбуватися старих шкідливих звичок.
"Короткозорість" і недалекоглядність Заходу вже стала притчею во язицех. Саме завдяки оцим "офтальмологічним" проблемам із стратегічним баченням, які чітко простежуються у керівництва ЄС та його провідних країн-членів, нинішній діалог між Брюсселем і Києвом нагадує відоме прислів'я: ми їм про "бузину" (закріплення європейської перспективи України в угоді про асоціацію), вони нам – про дядька, чи то пак – тітку (Ю.Тимошенко), з якою, мовляв, не по-європейськи обходиться чинна українська влада і тим самим позбавляє Україну згаданої перспективи.
Можна по-різному ставитися до постаті Тимошенко. У кожному разі, в історії України цій постаті вже гарантовано епітет "суперечлива". Однак, неспростовним є той факт, що із стратегічним баченням у неї, на відміну від фрау Меркель, все гаразд. Чітко солідаризувавшись з українською владною у питанні про європейську перспективу, Тимошенко по суті позбавила політиків у Брюсселі, Берліні та Парижі головного козира у діалозі з Києвом – звинувачення у "вибірковому правосудді" і "політично вмотивованим" кримінальним переслідуванням опозиції. Сьогодні вже навіть сліпий помітить, що цей аргумент є лише "відмовкою", лише приводом, щоб уникнути відповідальності за принципові і доленосні рішення, які мають вже ближчим часом ухвалити політики у згаданих столицях. Віднині їм не вдасться перекладати цю історичну відповідальність за долю об'єднаної Європи, як то кажуть, з хворої голови на здорову.
Рішення за стороною ЄС. Київ же, як каже президент України, готовий зачекати стільки, скільки знадобиться для того, щоб керівництво Євросоюзу визріло до цього рішення.
А поки воно там собі визріває (в умовах, відверто скажемо, далеких від теплично-інкубаторних!), кинемо погляд на вітчизняну політичну сцену.
Ось група "фахівців з євроінтеграції" переконує нас і президента України, що угода про асоціацію і є власне європейською перспективою і що, мовляв, зовсім необов'язково і недоречно наполягати на тому, щоб цю перспективу фіксувати в угоді.
Ось політолог Олександр Палій заявляє, що відповідальна позиція Тимошенко у питанні євроінтеграції України вигідно відрізняється від позиції чинної української влади, яка "через свої фобії, страхи і мстивість створила зовнішньополітичну кризу практично на рівному місці". "Янукович багато говорив про європейську інтеграцію, й тоді незрозуміло, навіщо були всі ці слова", - каже політолог.
Ось професор політології Національного університету "Києво-Могилянська Академія" Олексій Гарань висловлює свої сумніви у щирості заяв українського керівництва щодо євроінтеграції. "Янукович в розмовах із європейськими лідерами наче обіцяє одне, потім робиться інше. Потім починається дрібний шантаж, мовляв, не включите європейську перспективу, ми взагалі не будемо підписувати... Весь драматизм ситуації в тому, що В.Янукович своїми кроками поставив в глухий кут не лише себе, але й Європейський Союз. З одного боку, дійсно, як каже та ж Тимошенко, експерти, громадські організації – треба підписувати цю угоду, бо це буде підтримка української демократії. З іншого боку, це буде виглядати, як якесь заохочення того, що робить останнім часом українське керівництво всередині держави", - каже Гарань.
А двічі колишній міністр закордонних справ України Борис Тарасюк твердить йому в унісон: "Тільки від української сторони на сьогоднішній день залежить чи виникнуть умови для подальшого діалогу із Брюсселем. Остання репліка з боку ЄС звучить наступним чином, якщо не зміниться ставлення української влади до демократичних принципів, якщо надалі будуть закручуватись гайки і не припиниться переслідування опозиційних лідерів, діалог буде відкладено на невизначений термін".
Якою логікою керуються всі ці фахівці, політологи, професори і колишні міністри? Зрозуміло якою – логікою політичної боротьби. Усе, що каже і робить президент, для них апріорі є хибним, підозрілим і недолугим. Вони не вагаючись беруть сторону Європейського Союзу у дискусії між Києвом і Брюсселем (Берліном). Вони взяли б сторону і дідька лисого, аби лише не президента України! Цього, на їхнє глибоке переконання, "дрібного шантажиста", "закомплексованого диктатора" і т.д. І з цим можна було б змиритися, як доводиться миритись із кепською погодою. Проте тема європейської перспективи України - особлива. Тут не йдеться про буденні внутрішньополітичні чвари. На кону-бо величезні ставки. На кону доля об'єднаної Європи. Її поділ – це поділ України. Досі так завжди було в європейській історії. І так буде... якщо фрау Меркель і далі задивлятиметься в газову трубу.
Це розуміє президент Янукович. Це, схоже, розуміє Тимошенко. Чому ж цього не розуміють згадані тут політологи-професори-екс-міністри? Навіщо вони несуть усю ту ахінею про "дрібний шантаж", про "фобії, страхи і мстивість" президента і про те, що тільки від української сторони сьогодні все залежить? Навіщо вони, словом, грають у чужу гру, риють яму собі і всім нам? Що це - синдром "п'ятої колони", "короткозорість" а ля фрау Меркель, звичайнісінька дурість?
Аби спробувати відповісти на ці питання, придивимось пильніше до постаті Бориса Тарасюка. Вона у певному сенсі символічна, знакова. Адже, багато років перебуваючи на чільних позиціях у вітчизняному Міністерстві закордонних справ, він активно вигадував, плекав і просував ту "європейську" і "євроатлантичну" інтеграцію, про яку упродовж майже двох десятиліть так невтомно і вперто говорили українські дипломати, незмінно визначаючи її як "головний пріоритет", "стратегічний курс" і т.д.
У тіні Тарасюка виросло ціле дипломатичне покоління таких собі єврофундаменталістів. Безугавно повторюючи "євроінтеграційні" мантри, воно прислужилося до того, що європейська і євроатлантична інтеграція перестала сприйматися як реальний зовнішньополітичний курс держави. Євроінтеграція по суті стала міфом.
В основі цього міфу лежить простеньке уявлення, що, опинившись між двома огнями – Європейським Союзом і Росією – Україна може вціліти лише за умови, що вона інтегрується або туди, або сюди. Тарасюк твердо переконаний, що – "туди", тобто в ЄС і НАТО.
Колись українські націоналісти йшли у бій під гаслом "Україна або смерть". Тарасюк же довго (на жаль, надто довго) вів дипломатичні бої під гаслом "ЄС (НАТО) або смерть". Тобто на євроінтеграційний олтар він готовий був покласти що завгодно, включно з рідною ненькою і національними інтересами. Чи вдасться колись підрахувати ті збитки, що були завдані Україні цим міфом?
"Казус Тарасюка" міг би бути доброю ілюстрацією того, що відбувається, коли елементарні людські фобії і страхи визначають і направляють зовнішню політику великої європейської держави. У ті короткі періоди, коли головного єврофундаменталіста не було на Михайлівській площі, а вітчизняним МЗС керували більш помірковані і прагматичні люди, євроінтеграційна лихоманка трохи вщухала. Починали дути інші вітри, які протвережували очманілі і замакітрені голови українських дипломатів, повертали їх до реальності.
Помаранчеві події стали водночас кульмінацією і початком кінця євроінтеграційного міфу. Тріумфально повернувшись на Михайлівську з ватагою єврофундаменталістів у помаранчевих шарфах, Тарасюк з новими силами взявся за улюблену справу. Можна лише уявити, як зраділи на Заході і на Сході цій його черговій інкарнації на чолі українського МЗС! Адже і в Брюсселі, і в Берліні, і в Москві вже давно зрозуміли, з ким мають справу. Зрозуміли, і нещадно експлуатували усі ті фобії, страхи і комплекси, які живили двоголового міфічного дракона євро- та євроатлантичної інтеграції.
Нищівного удару по ньому було завдано добре знаною історією з Планом дій щодо членства в НАТО. Втупилася фрау Меркель у фото газової труби і, як заворожена, нізащо не хотіла відірвати від неї погляду. Зіпсувала єврофундаменталістах всю забаву! Тоді, власне, дракон позбувся "євроатлантичної" голови. І хоча сьогодні він ще продовжує конвульсивно виригати смердюче чорне полум'я із вцілілої пащеки, сподіватимемося, скоро ці конвульсії припиняться остаточно.
Суд над Ю.Тимошенко, окрім очевидних викликів і загроз для України, має багато позитивних моментів. Одним із них є те, що він допомагає позбутися багатьох живучих і вкрай небезпечних міфів, забобонів, стереотипів і хибних уявлень. Маємо, отже, шанс пережити такий собі катарсис, звільнення від усього того, що заважає нам розвиватися, рухатися вперед.
Чому нині справляють таке жалюгідне враження всі оті фахівці-політологи-професори-екс-міністри, які борсаються і кумедно вовтузяться, силкуючись намацати ногами хоч якесь тверде опертя? Тому що міф, в якому вони звикли функціонувати (робити кар'єри, наживати статки і т.д.), розвіюється, як дим, на наших очах, а реальні інтереси України, у тому числі й ті, що лежать у площині наших відносин з Європейським Союзом, вони не здатні побачити через власні психологічні проблеми. Що скоріше ми залишимо їх наодинці з цими проблемами, то буде краще для України взагалі і її європейської інтеграції, зокрема. Тієї інтеграції, яка у нас, як відомо, закріплена на законодавчому рівні і яка справді відповідає як інтересам нашої держави, так і інтересам Німеччини, Польщі, Росії і всього європейського континенту.
Вам не подобається те, що робить президент? Ви в опозиції до чинної влади? Так апелюйте до своїх громадян, пропонуйте альтернативу, шукайте у них підтримки. Чому ви запопадливо і на задніх лапках бігаєте по європах, посипаєте голову попелом, ай-яй, мовляв, який поганий наш президент, який нерозважливий, завів, такий-сякий, у глухий кут цілий Європейський Союз, шантажує його, торгується?! Вибач, мовляв, Європейський Союз, нам соромно за нашого нерозважливого президента, не карай нас разом із ним...
Німецькі журналісти радять фрау Меркель, аби позбутися аберації стратегічного бачення, тримати на робочому столі фото Юлії Тимошенко. Що ж тоді мав би сьогодні тримати на робочому столі український політик і дипломат з єврофундаменталістськими нахилами, аби остаточно не втратити відчуття реальності і морального обличчя?
Президент України Віктор Янукович висловився чітко і лаконічно: ми розглядаємо наші відносини з ЄС як партнерські.
Це – смертельний удар по міфічному дракону євроінтеграції. Віднині Україна вестиме діалог із стороною ЄС на рівноправних взаємовигідних началах. Віднині ми нічого не проситимемо у Брюсселі, Берліні і Парижі. Ми домовлятимемось, шукатимемо компроміси, але не жебракуватимемо! Це не відносини батька і сина, учня і вчителя, прокурора (адвоката) і підсудного. Це відносини партнерів, яким є що запропонувати одне одному і які дуже залежать одне від одного.
З нами більше не проходитимуть старі номери, мовляв, ви хочете в ЄС? То швиденько здавайте "фамільне срібло", і не баріться, бо он уже скоро прийде Путін і задасть вам жару...
З партнерами так не розмовляють. Так розмовляють із боягузливою, закомплексованою і "зашуганою" шпаною. Щойно запахло смаленим, вона одразу зчиняє істерику, галасує, мов навіжена. Вгамуйтеся вже нарешті! Киш під лавку! Не заважайте серйозним розмовам.
Ми чекаємо від політиків у Європейському Союзі відповідальних історичних рішень. Без яких буде непереливки і їм, і нам. Ми сказали своє слово. Питання про те, чи буде зафіксовано в угоді про асоціацію європейську перспективу України, це питання про долю об'єднаної Європи. Ми готові розділити відповідальність за неї. Адже сьогодні нікому не потрібні нові "залізні завіси". Всі – і особливо ми, українці! - добре знають, чим це все закінчується. І нікому не треба порожніх декларацій, підписаних під фанфари "для галочки". Пора цих дитячих забав минула. Нині час розмовляти по-дорослому.
2 
8759
Коментарі
1