— Головна проблема демобілізованих військових — працевлаштування. Людина повертається з війни, а трудитись — ніде, — каже 53-річний Едуард Зейналов. Він — голова спілки "Громадська варта", яка допомагає військовим, колишній народний депутат, член президії Аграрної партії.
Чому ця проблема найважливіша?
— Більшість військових — із сіл. Приходять додому, а фермера, в якого працювали, вже немає. Так само з малими підприємствами. Вони масово закриваються.
Часто робочі місця бійців зайняті. Тих, хто працює замість них, не викинеш на вулицю. Одні роботодавці можуть чекати рік чи півтора, інші — ні. А що швидше демобілізованого працевлаштувати, то скоріше він пристосується до мирного життя.
Днями на Майдані прощалися з сімома бійцями 72-ї бригади, які полягли під Авдіївкою. Прийшли військові, демобілізовані, волонтери, батьки, чиї сини загинули раніше, журналісти. Близько двох тисяч людей. Але сторонніх бажаючих провести загиблих майже не було. Люди втомилися від війни, яку не називають війною. Потрібно давно запровадити воєнний стан на Донеччині та Луганщині. У Києві, Черкасах, Житомирі війна не відчувається. У маршрутках і на вулиці говорять про тарифи, гроші, ціни на продукти.
Щодня гинуть люди. Ми втрачаємо колосальні ресурси — людські, фінансові. Однак усі звикли до цього. За три роки війни суспільство виросло. Але й втомилося.
Як оцінюєте реабілітацію бійців?
— Україна майже не має досвіду в подоланні посттравматичного синдрому. Він є в Сполучених Штатів та Ізраїлю, які десятки років ведуть бойові дії. Там працюють відповідні спеціалісти. Сподіваюся, навчать наших.
Приходить демобілізований до реабілітаційного центру. А гарні хлопці й дівчата, які сидять там, не бачили війни. Це викликає в бійців негатив. Не розуміють, як двадцятирічна дівчина може вивести їх із посттравматичного синдрому. Це мають робити досвідчені фахівці або хто пройшов війну і сам здолав таку проблему. Ветеранів треба залучати до реабілітаційних програм. Навчити й дати їм працювати.
Бійці АТО можуть отримати земельну ділянку від держави.
— Немає системи, щоб солдат повернувся з війни й одержав ділянку. Хлопці мусять її вибивати.
У Кропивницькому це виглядало так. Демобілізований писав заяву, а йому казали: "Вкажи, де ділянка, і ми подивимося, чи зможемо виділити її". Ця земля виявляється зайнятою. Йому кажуть знайти іншу. А потім пропонують місце десь на звалищі. Так тривало, поки громадські організації не почали надавати бійцям юридичну допомогу.
Чому доводиться "вигризати" землю?
— Зараз рівень корупції в країні найвищий за часів незалежності. Повна кругова порука. Це йде згори.
Взяти в оренду гектар землі коштує 300–500 доларів. Це хабар чиновнику земельного кадастру. Шеф, котрий призначив цього працівника, має "політичний дах". Його поставили на посаду за партійною квотою. Чиновник кадастру має "план" — підняти нагору, приміром, 200 доларів з гектара. Приходять атовці: "Дайте нам на тисячу бійців дві тисячі гектарів". На Кіровоградщині 1,7 мільйона гектарів орної землі. Розпайовано близько 1,2 мільйона. Залишаються 500 тисяч, які належать державі. В області близько 8 тисяч бійців, які пройшли війну. Невже важко з 500 тисяч виділити їм 16 тисяч гектарів?
Але якщо перемножити їх на 200 доларів за гектар, то виходить 3 мільйони доларів. З учасників АТО чиновник гроші не візьме. А нагору передати мусить. Бо там скажуть: "Ти нам про атовців не розповідай". Цю мафію продавити майже неможливо. І такі плани поборів є в усіх органах державної влади.
Через це страждають бізнес, громадяни. Волонтери не можуть зібрати необхідне для армії. Раніше машин не вистачало, щоб відвезти все військовим. Тепер не просто дістати 10 банок меду. Не тому, що люди не хочуть давати. Просто підприємців розорили, а люди збідніли.
Міноборони отримало 120 мільярдів гривень на забезпечення армії: харчі, одяг, пальне. Зброя та боєприпаси сюди не входять. Якщо розділити ці гроші на 250 тисяч військових, на кожного виходить колосальна сума. Але по факту воїни одягнені та нагодовані трохи краще, ніж на початку війни. І все. Куди діваються кошти, якщо волонтери досі возять їжу, ліки, засоби гігієни, теплий одяг, кабель, труби?
Як урегулювати питання пільг, щоб усі ветерани були в рівних умовах?
— Землю дають за місцем проживання. Не можуть усім виділити в Києві. Компенсувати грошима складно. Як встановити межі цієї суми? Головне, аби боєць відчував, що потрібен державі.
Є підприємці, які беруть атовців на роботу. Але не отримують пільг від держави. А вони потрібні. Це треба врегулювати.
Вже понад 150 тисяч українців пройшли війну. Мають право на особливе ставлення. Не варто доводити їх до точки кипіння. Це буде не той Майдан, на якому співали й махали прапорами.
Волонтери співпрацюють із Міністерством оборони?
— Офіс нашої організації "Громадська варта" — у приміщенні швейної фабрики "Зорянка" в Кропивницькому. Це велике підприємство. У нас виникла ідея робити там захисні костюми, бронежилети і форму. У травні 2014-го поїхали в Ізраїль, зустрілися з представниками компаній-виробників. Одна погодилася створити спільне підприємство. За шість годин мали дозвіл їхнього міноборони. Я два місяці намагався отримати подібний в Україні. Пройшов усі інстанції — від Адміністрації президента до Генерального штабу. Закінчилося нічим.
Яка ситуація з тендерами?
— Позаторік Міноборони оголосило тендер на пошив форми на 100 мільйонів гривень. Фабрика "Зорянка" брала участь. Конкурс виграла компанія, зареєстрована в донецькій лазні. Коли піднялася буча, в міністерстві сказали, що то стара реєстрація. Мовляв, вони вже в Києві. Добре, покажіть, де шитимуть форму на 100 мільйонів? Відповіли, що то не їхня проблема. Довго розбиралися. Зрештою тендер анулювали. Але чотири місяці втратили. Армія не отримала форми своєчасно.
У Міноборони запевняють, що електронні закупівлі виключають корупцію.
— Комплект якісної форми не зробиш дешевше, ніж за 500 гривень. Або вона буде з гидоти, яка горить. Думаю, не без участі російських спецслужб з'являється фірма, яка ставить ціну 300 гривень за комплект. Усі розуміють, що це — нереально. Але в електронному конкурсі ця пропозиція виграє. Ніхто не поцікавився потужностями, репутацією фірми, зразками форми, якістю тканини. Бувало, ціну, що перемогла, потім таки підвищували. Те саме відбувається зі зброєю, їжею та іншим.
Як це змінити?
— Потрібні реальні реформи. А в нас їх проводять так, що на посадах лишаються ті самі. У судах, прокуратурі, податковій, Міноборони.
Будь-яка реформа буде болючою. Зараз краще створити нове Міністерство оборони з нуля й передати йому в управління те, що залишилося. Старе — відрізати. До "Жигулів" можна приварити нові деталі, підвіски, амортизатори — але це все одно буде стара іржава залізяка. Без глобальних потрясінь не отримаємо нової якості держави. Чим раніше наважимося на них, тим скоріше подолаємо найважчу частину шляху.
Зробили понад 120 поїздок на Донбас
Едуард Зейналов народився на Кіровоградщині 21 липня 1963 року. Закінчив Одеське морехідне училище й Міжрегіональну академію управління персоналом. Працював оператором на нафтобазі, начальником відділу зовнішньоекономічних зв'язків "Кіровоградголовпостач". Займався бізнесом, очолював кілька компаній.
Був довіреною особою кандидата в президенти Віктора Ющенка. Працював головою Кіровоградської облдержадміністрації. Обирався народним депутатом. Зараз — член президії Аграрної партії.
Очолює громадську організацію "Громадська варта".
— Зробили понад 120 поїздок на Донбас із волонтерською допомогою. Щотижня, а інколи й двічі на тиждень туди виїжджає завантажена машина — бус або вантажівка. Возили все: дріт, плівку, ліс, техніку, — каже Едуард Зейналов.
Одружений. Має синів 27-річного Максима й 20-річного Артема.
6 
35413
Коментарі