— Не переживайте за безпеку. Вас цілодобово охороняють міліціонери. Сюди ніхто сторонній не зайде, — каже пацієнтам лікарка офтальмологічного відділення Олександрівської лікарні Києва у вівторок, 21 січня.
У палаті троє чоловіків. Їм видалили по оку після поранення в сутичках із міліцією та "Беркутом" 19 січня на вул. Грушевського, в центрі столиці. Їхня палата — найбільша. Тут холодно. Кожен пацієнт укритий двома ковдрами. Один постійно стогне. Другий спить. Біля 28-річного Валерія Бондарєва сидить мати Єлизавета Володимирівна. Розпаковує синові безе. Той відмовляється. Каже, болить голова. Повіка лівого ока фіолетово-брунатна, запухла.
— Близько 11 вечора з товаришем пішов на Грушевського, щоб забрати друзів, які були на передовій. Шукали їх у натовпі. По нас спершу кидали гранатами, а потім снайпери почали стріляти. Їм лазерами підсвічували голови тих, кого потрібно вбивати. Я не встиг присісти. Відчув сильний біль у лівому оці, — шепоче Валерій. Він художник, робить тату на замовлення. Руки та горло в татуюваннях. Живе в Києві з цивільною дружиною.
— Люди в погонах, які стоять по той бік барикад, — не правоохоронці, а бандити. Зараз вирішується доля країни, — говорить Валерій. Виходить до туалету.
Єлизавета Володимирівна починає плакати.
— Стримуюся, щоб біля нього не розплакатися. Він же тепер на все життя інвалід. Хіба ж так можна? В чому винні ці діти? Що мають громадянську позицію? Я ніколи не поважала міліцію, а зараз ненавиджу. На справедливість не надіюся, — схлипує.
В іншій палаті — двоє постраждалих на Грушевського. Журналіст В'ячеслав Веремій та активіст 38-річний Віталій. Волосся заплетене в кілька дрібних кіс, вив'язане блакитною хусткою. Сині повіки лівого ока напіввідкриті. Видно білок — червоний від крові. З нього час від часу тече жовта рідина. Пошкодженим оком бачить лише силуети. Прізвище, звідки він родом називати боїться. Каже, коридорами ходять чоловіки в цивільному, зазирають у палати. Ходять чутки, що на всіх заведені кримінальні справи. Не говорить, де стояв у момент штурму. На вул. Грушевського пішов на заклик Автомайдану:
— У мій бік полетіло кілька цеглин. Влучили по ногах, дві — в голову. Розбили каску. Бачив, як два снайпери зі сторони стадіону вискакували на кілька хвилин з укриттів. Усе було так швидко, що я не зорієнтувався, куди тікати. Одна куля попала в пах, друга — в ліве око. Присів від болю. Око в мить запухло. Хлопці відтягли мене до "швидкої". Моя дитина гордитиметься мною. Не хочу, щоб через 10 років її забивали, як студентів 30 листопада, — каже Віталій.
Ще в одній палаті лікуються двоє журналістів. Павло Іванов із Української молодіжної інформаційної агенції спить. 39-річному Янові Фалькевичу, оператору "Спільнобачення ТБ", медсестра закрапує ліве око. На тумбочці лежить Біблія. Що 5 хв. йому дзвонять. Перепитує хто, бо не бачить, що написано на екрані мобільного.
— О 21.40 волонтер "Спільно ТВ" та я знімали сюжет на Грушевського біля пам'ятника. "Беркутівці" кинули шумову гранату. Вона розірвалася. Світловий удар пошкодив рогівку ока, осколки — ногу. В голові зашуміло, засвистіло, ніби стою під водоспадом. За хвилину отямився. Мене підхопили медики, — згадує. Збиває на телефоні третій дзвінок. — Це була цілеспрямована атака на нас, — Ян підсовується вище на подушку. — У радіусі 10 метрів стояли тільки журналісти. Я не підтримую силовий метод. Але підтримую людей, які вважають, що так жити не можна.
Показує аркуш, на якому написані номера телефонів юристів. Його принесли нардепи з УДАРу Ірина Геращенко та Марія Матіос. На випадок, якщо з лікарні поранених забиратиме міліція.
— Нічого. І в тюрмі люди живуть. То не надовго, — жартує. — Наступного дня після госпіталізації в палату прийшов міліціонер, запропонував написати заяву про те, що сталося. Ми відмовилися. Бо в нашій країні — це абсурд.
Розповідає, що незнайомі люди приносять гроші на лікування. Обіцяє віддати їх потерпілим, які втратили очі.
2 
35413
Коментарі