Донбас і Крим не мають стримувати розвиток країни

— За протоколом, гостю пропонують зручніше місце, — каже дипломат 43-річний Богдан Яременко. Запрошує присісти на коричневий шкіряний диван у його офісі.

Яременко є головою благодійного фонду "Майдан закордонних справ". Його офіс — двоповерхова квартира — розташований у будинку на вул. Михайлівській. З балкона видно Михайлівський золотоверхий монастир і стелу на майдані Незалежності.

Як оцінюєте результати саміту в Ризі 21–22 травня?

— Це точно не перемога. Всі учасники саміту підтримали загальні принципи суверенітету й цілісності України. А от анексію Криму засудив тільки Європейський Союз. Білорусь, ­Вірменія та Азербайджан робити це відмовились. У кожного свої мотиви. Баку заграє з росіянами, бо без Москви не зможе вирішити нагірно-карабаське питання (військовий конфлікт між Вірменією та Азербайджаном, у результаті якого 1991 року було проголошено невизнану Нагірно-Карабаську республіку. — "ГПУ"). Єреван і Мінськ повністю залежні від Кремля.

Уся підготовка України до саміту була піар-грою. Порошенко впродовж року стверджував, що скоро отримаємо безвізовий режим. Хоча було зрозуміло, що цього не станеться. Бо не виконали низку вимог Єврокомісії щодо візової лібералізації (серед основних — побороти корупцію, створити ID-карти, які замінять внутрішній паспорт. — "ГПУ"). Проблема Порошенка — гарантує вирішення якогось питання, ставить часові межі, однак потрібного результату не досягає. Через неякісну зовнішню політику. Так, політичну частину Угоди про асоціацію з Євросоюзом підписали торік у березні, через кілька місяців — економічну. В Адміністрації президента почали одразу годувати народ брехнею. Мовляв, Україна не поспішає з ратифікацією, бо треба краще підготуватися. Насправді, вели тристоронні перемовини — ЄС, Росія і Україна. Такий формат — стратегічна помилка. Бо мета росіян — внести зміни в уже підписану Угоду. Зокрема, Москва боялася, щоб на український ринок не зайшли якісні й дешеві європейські товари.

Коли чекати безвізового режиму?

— До кінця року Київ має виконати всі вимоги Єврокомісії щодо візової лібералізації. Потім у Європарламенті повинна проголосувати більшість. Тоді 2016-го Україна отримає безвізовий статус. Але це під великим питанням. Європейців лякає війна на Донбасі. Вони хочуть бути певними, що до них не підуть валом "небажані елементи". Тому якщо ситуація на східних кордонах України не зміниться, то й політичного рішення в Брюсселі не буде.

Україна від ЄС отримала 1,8 мільярда євро допомоги. Це досягнення?

— Це найбільша допомога Євросоюзу країні, яка не є його членом. Проте Україна може отримувати більше й отримає, якщо розвиватиметься. ЄС виділяв величезні суми Польщі. Але та демонструвала волю до змін. Пережила шокову терапію. Ми цього не робимо.

У нас реформ поки що немає, є лише зміни. Вони відбуваються під шаленим тиском громадськості. Відсутній єдиний центр реформ. Є три документи: президентська програма "Стратегія-2020", програма дій уряду та коаліційна угода. У кожному з них є перелік реформ. Але на практиці вони реалізуються дуже фрагментарно.

Як тиснути суспільству?

— Іноді й шини потрібні. Але сьогодні ще більше потрібен діалог із владою. Також необхідно створювати нові партії.

Скільки Україні треба часу, щоб почати рухатися вперед?

— Важко сказати, як швидко пройдемо пік падіння. Мабуть, він триватиме до двох років. Нині ж переживаємо надзвичайно важкий період. Іловайськ, Дебальцеве — це ознаки колапсу української державності. Не можемо захистити своїх громадян і відстояти територіальну цілісність країни.

Найімовірніше, питання Криму і Донбасу залишаться на десятиліття. Але треба мати мудрість знайти формулу існування з цими конфліктами. Щоб вони не стримували загальний розвиток України.

Як це можливо?

— Потрібно заморозити конфлікт на Донбасі поза терито­рією України. Мінські домовленості навпаки — заморожують його в межах України. Вони не є шляхом досягнення миру. Мінські домовленості можуть повернути Києву контроль над окупованими територіями — але разом із терористами. Отримаємо людей, які нас ненавидять, готові з нами воювати, вбивати нас, а ми повинні за них платити. Це вже буде громадянська війна.

Україні варто вийти з мінських домовленостей?

— Так, з двох причин. Перша: це розв'яже руки нашим Збройним силам для ефективної оборони. Щоб не стояли, як мішень, на блокпостах, а вибудовували лінію фронту. Тоді зможемо діяти на випередження. Завдаватимемо ударів по ворогах без просування в глиб території. Зараз не можемо цього робити, бо відвели озброєння.

По-друге, вихід із мінських домовленостей гарантує ненав'язування московського підходу — повернення території разом із терористами. Ці домовленості передбачають зміну Конституції — за погодженням із теперішніми Донецьком і Луганськом. І прийняття купи законів, які регулюватимуть їхнє життя за погодженням із ними. Виконувати мінські домовленості — це погодити з терористами закон про місцеві вибори, провести їх, дати можливість їм стати місцевою владою. Далі ми повинні погоджувати з ними призначення тамтешніх керівників СБУ, міліції, суддів, прокурорів. Тобто муситимемо загалом змінити країну, децентралізувати її так, як це влаштовуватиме Донецьк і Луганськ. Це спосіб розвалити нас. Ми станемо заручниками Росії.

Вийти з мінських домовленостей — реально?

— Це можна зробити будь-коли, хоч сьогодні. Привід — кожен убитий солдат. Найгірше, що може статися з мінськими домовленостями — вони будуть виконані. Поки всі наші дії показують, що ми їх хочемо виконати. Бо відвели озброєння, приймаємо закони про особливий статус цих територій.

Чому не виходимо з цих домовленостей?

— Немає політичної волі.

Чи варто на невизначений термін відмовитись від неконтрольованих територій Донбасу, офіційно визнавши їх тимчасово окупованими?

— Так, треба сказати: це — наша територія, але зараз не можемо її повернути. Однак у майбутньому зробимо це. Поки що ж вони не матимуть від нас ні електрики, ні води, ні продовольства, ні соціального захисту.

А як повернути Крим?

— З Кримом — легше, бо ситуація вже сформувалася. Треба створювати механізми впливу на Росію. Насамперед ідеться про блокаду півострова найрізноманітнішими методами — дипломатичними, політичними, економічними, транспортними. Із залученням міжнародних та внутрішніх санкцій. Наше завдання — примусити Росію платити. Українські дипломати повинні дбати про зведення санкцій проти Росії в один пакет. Бо зараз є два: суто косметичні по Криму і значно серйозніші — запроваджені через війну на Донбасі. Треба добиватися, щоб скасування цього єдиного пакета санкцій було можливо тільки в разі повернення всіх територій — і Донбасу, і Криму.

10,5 року Богдан Яременко прожив за кордоном. Працював у Сполучених Штатах Америки, Туреччині, Шотландії.

×