Про інтерв'ю з політологом 58-річним Тарасом Возняком домовляємось на 15.00. Запрошує в офіс на вул. Грушевського у Львові. Тут розташована редакція культурологічного журналу "Ї", який він очолює 28 років. Двері на другому поверсі відчиняє співробітник Андрій Кирчів. Запрошує до напівтемного кабінету. Тут лунає спокійна музика.
— Проходьте, Тарас Степанович вас чекає. О, його нема. Почекайте хвильку, — говорить.
Возняк запізнюється на 20 хв.
Які можливі сценарії розвитку України?
— Їх багато. Все залежить від того, чого насправді хочемо. Останній рік показав, що не всі підходять з однаковими мірками до того, якою повинна бути Україна. Реформ нема. Обіцяють: через півроку, потім знову через півроку. Термін постійно відсувається. Те саме стосується військової ситуації, яку пробують вирішити у невійськовий спосіб.
З огляду на надзусилля та мобілізацію цілого народу, вдалося призупинити наступ Росії. Особливо це було важливо на першому етапі. Однак далі має працювати армія. А тут проблема за проблемою. І то не на нижчих командних рівнях, а зверху. Щастя, що у Путіна немає сил, аби розширити інтервенцію, збільшити окуповану територію. Вирішення питання поки що не видно.
У Мінську підписані два документи, результат — ніякий. Ми розпачливо апелюємо до вересневої лінії розмежування. А вона просувається на захід, фактичний стан змінюється, ми ж продовжуємо торочити про старе.
Якою в майбутньому буде Україна — з Кримом, Донбасом чи без?
— Між Індією та Пакистаном є спірна територія — Пенджаб, який 70 років перебуває в статусі "ні туди, ні сюди". На різних етапах і Україна матиме різний вигляд. Ситуація може нагадувати стосунки Ізраїлю та Сектора Гази. З боку Гази постійно стріляють і лізуть терористи і смертники. Але Ізраїль існує з 1948 року. Тоді на нього одразу напали всі сусідські арабські країни. Однак це не завадило йому стати успішною країною. До цього й нам треба прагнути.
Лідер "Блоку Петра Порошенка" Юрій Луценко заявив, що за два місяці Україна може зникнути як держава. Все так серйозно?
— Україна як держава існуватиме. Інше питання: якою? Це буде протекторат Росії чи ні? Відчувається, що тільки підсохнуть поля, танки можуть піти далі. З другого боку — вже рік іде війна. За цей час можна було щось зробити, аби танки далі не пішли. І це мали зробити ті, що назвалися владою.
Наскільки керівники держави відірвалися від людей?
— Рік минув — час спитати президента, прем'єр-міністра, що зробили. Особливо це стосується уряду — він відповідає за реформи і зміни в суспільстві. Якщо відповідь незадовільна, треба звільняти. Там є явно провальні люди.
Кажуть: мало часу. Але під час війни рахують дні, години. Не можна роками мобілізовувати суспільство. А якраз мобілізації людей і боїться дехто у владі.
Не можна бути прем'єр-міністром і весь час думати, щоб щось такого не зробити, аби не закрити собі шлях до президентства. Раз "куля в лоб — так куля в лоб". Але чогось та куля мимо пролетіла.
Нам ставлять у приклад досвід позитивних змін у Грузії, Сингапурі. Там звільняли корупціонерів, саджали, проводили радикальні реформи. Чому в нас майже рік усе йде так мляво?
— Реформи повинна втілювати Верховна Рада під проводом прем'єр-міністра. Все пробуксовує на рівні вольового рішення перших осіб. Слава Богу, додумалися залучити іноземних реформаторів у владні інституції — це може дати результат.
Як і з чого починати будувати Україну?
— Якщо вся хата горить, з якого боку починати її гасити? Та хоч з якого почни. Мабуть, із правової системи. Звідси пішло загальне гниття суспільства — не даремно стільки зусиль до цього доклав, зокрема Віктор Медведчук — кум Путіна. Необхідна реформа судів, прокуратури. Наступним етапом є адміністративна реформа. Території мають отримати реальне самоврядування.
Перемогу у війні здобудемо тільки реформами. Саме військо, хоч яке відважне, не переможе. Яка мотивація жителям Криму повертатися в Україну, якщо та за рік нічого не зробила?
Чи ця влада здатна закласти перші цеглинки у будинок "Україна"? Якщо не вона, то хто?
— Здатна, але треба в ній шукати вправних людей. Багато залежить і від консолідації народу та миру всередині країни. Люди обурені, але третій Майдан можемо не пережити. Держава впаде. Путін тільки про це й мріє. Треба робити постійну ротацію влади. В Італії після Другої світової війни була подібна ситуація — корупція, мафія. Однак вони щороку змінювали уряд. Тому парламент має дати оцінку роботі Яценюка і його міністрів.
Комусь в Україні вигідна війна?
— Безсумнівно. Перед кримським перешийком стоїть 15-кілометрова черга бусів з українськими товарами, аби завезти їх ворогу на півострів. Так само в напрямку на Донбас. Усі ці вантажівки, що перевозять продукти на окуповані території, належать не простим українцям, а наближеним до влади. Вони на цьому заробляють.
Скільки так може тривати?
— Безкінечно. Є країни, як Сомалі, — де нема ні держави, ні влади — суцільний кошмар і так триває десятки років. Для того щоб у літніх українців були вищі пенсії, треба аби їхні діти й онуки більше працювали чи просто працювали. Ніщо нізвідки не береться. Під час Першої світової війни львівські дами здавали золоті прикраси, сережки, персні, аби допомогти армії. Із Катедри зірвали мідну бляху, бо мала йти на кулі. Оце було гуртування. А нині — на дворі війна, а в моєму патріотичному Львові зібралися ставити пам'ятник митрополиту Шептицькому за 42 мільйони гривень. При всій повазі до цієї надважливої для українського народу особистості — так не робиться. Хлопцям відірвало руки та ноги — може, туди спрямувати кошти, а не закопувати в землю?
Чим Захід може допомогти Україні?
— Європа розділена. Це складна конструкція з багатьох країн, які мають різні позиції з більшості питань. Цей механізм діє повільно. Рішення приймають лише консенсусом. Крім того, в Європі багато агентів, які зацікавлені в співпраці з режимом Путіна, у спільному грабунку разом із ним російських надр та ринку.
У США — менше формальних ускладнень і механізмів, щоб приймати рішення. Але там завжди боролися між собою дві політичні ідеї — ізоляціоністська та глобалістична. Перші бачать Америку ізольованим від світу островом. Це було добре видно за президентства Рузвельта перед Другою світовою війною: нацистська Німеччина окуповувала Європу, а Америка бавилася в ізоляціонізм. Наче це не їхня війна і вони в неї не втручатимуться. І тільки після розбомбленого Перл-Харбора американці зрозуміли, що війна дійшла до їхнього дому. Тоді США вступили в світову геополітичну гру. Подібну традицію зараз продовжує Обама. Він теж хотів займатися внутрішніми проблемами Америки і не втручався у справи Європи. В результаті виростив такого монстра, як Путін. Сполучені Штати два роки відходитимуть від ізоляціоністської політики. Коли Обама перестане бути президентом, а його місце посяде республіканець.
12 484 виборці проголосували за Тараса Возняка на парламентських виборах торік. Посів друге місце в окрузі №122 на Львівщині. Програв Володимирові Парасюку, сотнику Майдану.
Колекціонує ордени
Тарас Возняк народився в селі Сваричів на Івано-Франківщині. 1979 року закінчив Львівський політехнічний інститут. Здобув фах інженера-програміста. Працював за спеціальністю на заводі фрезерних верстатів.
Був одним з організаторів перших страйків в Україні й активним учасником демократичного руху.
1987-го створив культурологічний журнал "Ї". Очолює його досі.
Працював у міжнародному фонді "Відродження", комітеті з національної премії ім. Шевченка. З березня 2013-го — координатор громадсько-політичної ініціативи Юрія Луценка "Третя республіка".
Збирає ордени часів Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки.
— Мене до цього якоюсь мірою спровокував господін Табачник (міністр освіти часів Януковича. — "ГПУ"), який збирав ордени Російської імперії, — пояснює Возняк. — Вирішив збирати українські.
Дружина Ірина — фінансовий менеджер журналу "Ї". Мають доньок Марту й Христину.
4 
35413
Коментарі
1