З директором Інституту світової політики 36-річною Альоною Гетьманчук зустрічаємося в офісі в центрі Києва. Розповідає, що переїхали сюди два дні тому. Всередині — голі стіни, мінімум меблів. У п'яти кабінетах розставлені столи й комп'ютери. Працюють 10 співробітників.

На зустріч Альона Гетьманчук приходить одразу після конференції "Україна — ЄС: рік після підписання Угоди про асоціацію", що організував її інститут.

— Настрої досить стримані, — ділиться враженнями. — Євросоюз від нас вимагає ключового — боротьби з корупцією та судової реформи. Для нас це — найважче завдання. Ми ж просимо від них те, що для них найважче, — єдності навколо українського питання й адекватної відповіді Росії.

Чому немає єдності щодо українського питання?

— Причин чимало. Але важливо, що у деяких країн позиція по Україні не пов'язана з Україною. Наприклад, у багатьох є надзвичайно високий рівень антиамериканізму. Навіть у Німеччині деякі освічені люди, лідери громадської думки розповідають, що насправді в ситуації з Україною винна Америка. Мовляв, вона розпочала революцію. Згадують Вікторію Нуланд (офіційний представник Держдепу США у справах Європи та Євразії. — "ГПУ") на Майдані з печивом та візит сенатора МакКейна до Києва. Це наводять як доказ втручання США.

На Заході розуміють, що Україна — в унікальній ситуації. Адже маємо одночасно протистояти військовій агресії, проводити реформи, ще й робити це в демократичний спосіб. Тому торік було багато поблажок для нас. Мета російської пропаганди на Заході — довести, що в України нічого не вийде. Що кожен цент, витрачений на Україну, — даремний. Що це країна — невдаха. Що жодних реформ немає і не буде. У деяких країнах на Заході і частково всередині України — це працює. Тут російська пропаганда стверджує те саме: попереду — повна безнадія. Нам треба пояснювати, що цього разу в України має вийти. Назад ­шляху немає. Як казав колишній президент Польщі Кваснєвський: позаду — тільки Москва.

Яка позиція Америки щодо України?

— Там на ці теми говорити легше. Бо Україна далеко. Конфлікт не виллється на їхній кордон. Що ж стосується політикуму, то в США є більше консенсусу на політичному рівні — вони хочуть допомагати Україні, часом аж до надання летальної зброї. Тільки Білий дім опирається. В Європі з консенсусом важче. Але останнім часом мені доводилося більше спілкуватися про те, що відбувається в Україні, з німцями, ніж з американцями. В США Україна входить у десятку зовнішніх пріоритетів, але не до трійки. Для Німеччини Україна серед зовнішніх пріоритетів якщо не номер один, то номер два чи три — точно.

На Заході змінилися настрої стосовно України за останній час?

— В Європі усвідомили: до Донбасу — 2–4 години польоту від Берліна чи іншої столиці. Торік, коли ми говорили: "Йде війна в Європі", вони виправляли: "Йде війна в Україні". Сьогодні визнають: "Так, це війна в Європі". 70 відсотків шведів готові підтримувати Україну, навіть якщо це означає для них конфлікт із Росією. В цьому заслуга колишнього міністра закордонних справ Карла Більдта. В Німеччині — це позиція канцлера Анґели Меркель. Вона не сприймає людей, які хоча б раз її обманули. А Путін це робив. У Чехії суспільство не піддалося на провокативну поведінку президента Мілоша Земана, який робить антиукраїнські заяви.

Є думка, що Захід втомився від України. Чи можемо переграти ситуацію на свою користь?

— Втома є. Тут не наша вина. Ніхто не очікував, що конфлікт триватиме довго. Ресурси, які мали спрацювати, майже вичерпано. Це переговори, зустрічі, санкції. Тільки Анґела Меркель за 16 місяців провела з Путіним 50 телефонних розмов і сім зустрічей. Є проміжне рішення — мінські домовленості і перемир'я. Усі розуміють, що це — не крапка, але ніхто не знає, як діяти далі. З одного боку, Євросоюз непокоїть, що санкції недостатньо працюють. З іншого — бояться: якщо працюватимуть дуже ефективно, то буде колапс російської економіки. Тому йде контрольоване покарання Москви.

Євросоюз заявляє про готовність посилити санкції у випадку нової агресії Росії. Що це може бути?

— Головне завдання — зберегти існуючі санкції. Деякі лідери країн-членів ЄС заявляють, що санкції більше шкодять Євросоюзу, ніж Росії. Говорять: їх потрібно переглянути, бо це — дорога в нікуди. Тому на наступній зустрічі лідерів країн-членів Євросоюзу наприкінці червня важливо продемонструвати Путіну, що ЄС не дав тріщину і санкції продовжать. Щодо можливого поглиблення санкцій, то продовжуватимуть контрольований тиск на Москву. ЄС не запроваджував обмежень, що могли б повністю підірвати економіку Росії та спровокувати зміну режиму.

Хто наші ключові союзники?

— Найвідданіші — ті, хто теж відчуває загрозу від Росії: Литва, Естонія, Латвія, Польща. Балтійські країни розуміють: якщо не зупинити Путіна в Україні, то невідомо, куди він піде далі. Хоча є червона лінія — країни-члени НАТО. Але пізно купувати страховку, коли відбулося ДТП.

Ключовий наш союзник — Німеччина. Без політичної волі її керівництва довго утримувати санкції не вдасться. Як тільки Берлін дасть слабину, то можна вважати, що Росія виграла цю війну і в України, і в Європейського Союзу. Сполучені Штати фактично делегували вирішення конфлікту канцлеру Анґелі Меркель. Президент США Барак Обама не взяв на себе це.

Як Меркель має діяти у переговорах з Путіним, щоб це було на користь Україні?

— Дотримуватися своєї позиції. Доводити її правильність іншим членам ЄС, які сумніваються й роблять вигляд, що дуже страждають від санкцій. Італія розкручує міф, що втратила від санкцій шалені гроші. Хоча 160 мільйонів євро — це мізер.

Як змінюватимуться розклади щодо Донбасу?

— Мінські домовленості — це план дій вирішення конфлікту. Меркель вклала свою репутацію в них. Хоча важко уявити вільні вибори на Донбасі згідно з критеріями ОБСЄ. Чи те, що Росія дозволить Україні відновити контроль над кордоном. Мінські угоди мали б успіх, якби відновлення контролю над кордоном було першим пунктом, а не останнім. А так у Москви і її агентів-маріонеток на Донбасі завжди знайдеться привід заявити: децентралізація, конституційна реформа чи вибори їх не влаштовують, бо відбулися не згідно з мінськими угодами.

Путін готовий до компромісу?

— Його компроміс — що не піде далі. Наприклад, на Маріуполь. Це сприйматиметься поступкою з боку Кремля. Можливо, він і не мав таких планів. Путін штучно підвищив ставки у цій грі. Для нього важливий Донбас, якщо Донецьк та Луганськ впливатимуть на Київ, а не навпаки.

На міжнародній арені президент Порошенко робить усе, що в його силах, чи недопрацьовує?

— Порошенко досить переконливий, іноді навіть переграє. Видає бажане за дійсне. Те, що президент міг би зробити для кращого образу України за кордоном — нарешті продати свій бізнес і в Україні, і в Росії. Тому що активно точиться дискусія: Порошенко — бізнесмен чи олігарх? Такі питання ставлять і в Німеччині, і в інших європейських країнах.

Куштувала м'ясо алігатора

Альона Гетьманчук народилася в Луцьку в родині інженера і вчительки. Закінчила Інститут журналістики Київського університету ім. Шевченка. Працювала головним редактором журналу "Главред". Пише у видання "Дзеркало тижня", "Київ пост", "Нью-Йорк таймс".

2009-го заснувала Інститут світової політики. Більшість часу проводить по роботі за кордоном. Серед міст найбільше подобається португальська столиця Лісабон. Кожні два місяці літає до Німеччини.

Улюблена страва — тартар із телятини. В американському штаті Флорида на фермі їла м'ясо алігатора.

Заміжня. Чоловік 31-річний Леонід працює радником Інституту світової політики. Дітей не мають.

×