"Обіщали 100 гривень. Не дали ні копєйки"

2

Фото: ФОТО: ТАРАС ПОДОЛЯН

— Мой дєд служив, того сюди прийшов, — каже чоловік у брудній спортивній кофті й потертих джинсах.

У суботу з 9.00 навпроти столичної арки Дружби народів вишиковуються студенти, пенсіонери. Є безхатченки. Їх зібрав "Опозиційний блок". Стають по п'ятеро в колону, що тягнеться по Маріїнському парку. Ще з тисяча збираються біля готелю "Дніпро" на Європейській площі. Окремо від колони в колі стоять з десяток чоловіків. Вони — учасники АТО з добровольчих батальйонів Кіровограда й Полтави.

— Власть поменялась, а в стране ничего не изменилось, — говорить один із них. На куртці шеврон "МВС Кіровоград". — Советский Союз процветает.

— Меньше болтай! — штовхає його товариш.

Неподалік на газоні сидить дівчина років 17. У неї перепалене біле волосся. Розказує подрузі зі срібною сережкою на верхній губі:

— Мне родаки на день рождения купили водки и какое-то дешевое домашнее вино, — затягується цигаркою. — Я такое дерьмо не пью. Мне хватит ящика сидра, чтобы убиться.

За 2 год. колоні дозволяють проходити до арки Дружби народів. Тут установили сцену. Біля неї — військова вантажівка. Зверху білий плакат "Перемога 70 років". Неподалік — військовий намет. Його охороняють троє чоловіків у костюмах, сцену — п'ятеро.

Натовп людей стає в черги. Тут чотири польові кухні. Столики накрили скатертинами з українським орнаментом. На них одноразовий посуд та пластмасові коробки з білим хлібом. Кожну польову кухню обслуговують по троє в білих фартухах.

— Мы не повара. Я работаю кладовщиком, — розповідає 42-річний Адрій Іванков. Він у шкіряній куртці й чорних окулярах. На голові зав'язана біла тканина. Накладає гречку в пластмасові тарілки. — Меня попросили бесплатно поработать. В такой праздник не мог отказать. Мне не трудно. С семи утра наготовили 16 баняков каши со свиной тушёнкой и курятиной. В каждом баняке 50 литров каши. Всего — 800 литров. Еще будем раздавать черный чай, его 200 литров точно есть.

— Наше дело раздавать, а сколько на это потратили — мы не знаем, — каже жінка, що стоїть поряд. Допомагає накладати їжу.

— Валя, иди сюда, тут много мяса! — крізь натовп пробирається чоловік у подертому брудному одязі.

— Это унизительно — толкаться за гречкой! — вигукує в черзі сивий літній чоловік.

— Почему это — унизительно? — відповідає жінка, що розкладає тарілки. — На День Победы всегда приезжали полевые кухни. Это традиция — угостить солдатской кашей.

Безхатченки сідають їсти на землі. Дехто, компаніями по двоє-троє, їсть стоячи. Під сценою двоє жінок починають танцювати. Піднімають руки догори і кружляють. Обидві з яскравим макіяжем та опухлими червоними обличчями. Брюнетка з рожевими губами сміється. В неї гнилі зуби, трьох передніх немає. Дістає цирку, запалює.

— Міліції тут повно, але як будуть драки — будем тікать, — перемовляються дві літні жінки, що сидять на бетонних сходах. Біля їхніх ніг на асфальті валяється брудний пластиковий посуд.

На сцену виходить 56-річний Юрій Бойко — лідер парламентської фракції "Опозиційний блок". Вітає присутніх з Днем Перемоги. За 2 хв. спускається сходами. Йде до намету. З ним — колеги по фракції Вадим Рабінович і Вадим Новинський. Заходять у намет. Там на столах стоїть горілка "Хортиця" й гречка з тушонкою і курятиною. За столом сидять літні чоловіки. Бойко і Рабінович розливають горілку в прозорі пластикові стаканчики. Випивають тричі й закушують гречкою.

Близько опівдня народні депутати їдуть зі святкування. Люди швидко розходяться, хоч захід анонсований до 15.00.

— Не собираемся тут за 40 гривен стоять 4 часа, — кажуть студенти.

За 15 хв. залишається менше половини людей. Деякі продовжують махати прапорами з написом "Опозиційний блок". Грає оркестр. Біля сцени у квітчастій хустці ходить згорблена жінка. О 14.00 з двома охоронцями підходить нардеп з "Опозиційного блоку" 48-річний Нестор Шуфрич. У нього до піджака причеплена георгіївська стрічка. Шуфрича обступають з десяток літніх жінок. Він у долоні тримає медаль.

— Эту медаль мне подарил в прошлому году, когда мы вышли с георгиевскими ленточками, ветеран Великой Отечественной войны, — розповідає. — На этой медали гвардейская, георгиевская ленточка. Это цвет победы для всех украинцев. А если кто-то спекулирует этими цветами, то это не основания от них отказываться.

— Путин спекулирует! — вигукує жінка.

— Наши солдаты принесли нам победу с этой медалью, — про­довжує Шуфрич.

— Под этими цветами сейчас убивают наших людей.

— Мы должны сделать все, чтобы там никто не погибал. Я в июне месяце сделал все, чтобы эта война закончилась. Не я ее начал, но мы ее остановим.

Шуфрич збирається йти.

— Еще такой вопрос, — звертається до нього жінка. — Мы приходили, а нам не заплатили.

— Все будет нормально, — запевняє Шуфрич і рушає.

За кілька хвилин біля Маріїнського парку до охоронця заходу підходить Михайло з Дрогобича на Львівщині. Працює в Києві вантажником.

— Обіщали 100 гривень. Не дали ні копєйки, — говорить. — Ще й погрожували. Сказали: будете виступати, то буде вам армагедон. Скільки був на мітингах, але так не кидали.

×