— Свадьбу нам организовали небезразличные люди. Мы только кольца купили, я себе — туфли и белье. Женя от костюма отказался. Одел форму, он ведь человек военный, — розповідає 42-річна Світлана Саленко з міста Маріуполь на Донеччині.
Побралася з Євгеном Саленком, 44 роки, з міста Кременчук на Полтавщині. Торік у жовтні він пішов добровольцем в АТО в батальйон "Донбас". У квітні в селищі Широкине під обстрілом отримав контузію. Зараз лежить у Кременчуцькому госпіталі для інвалідів. Там справили весілля.
— Познайомилася з Женьою в Маріуполі. Моя донька гуляла з подружкою по місту, зустріла наших військових і запросила в гості на борщ, — говорить Світлана. — Я була вдома. Їх зайшло чоловік п'ять. Нагодувала і запропонувала лишитися. Місця в квартирі вдосталь, хоч можна виспатися на нормальному ліжку. Хлопці мали кілька вихідних. Женя мені після знайомства сказав, що стану його дружиною. Мріяв про таку. Думала, жартує. Прощалися, як друзі. Вони повернулися в Широкине. А за чотири дні взнала, що їх обстріляли зі 152-міліметрових снарядів, були поранені та один убитий. Від тривоги прокинулася о п'ятій ранку. Дуже переживала за Женю. Дзвоню в лікарню, але не знаю його прізвища. Потім довідалася, що йому роблять операцію.
Відтоді не розлучаємося. Нам виділили у госпіталі окрему палату, — продовжує Світлана. — Вночі прокидаюся разів 10, щоб його перекласти, вкрити, поправити подушку. Не висипаюся, але про це не думаю. У нього такий вдячний погляд. Женя багато питань вирішує сам. На мій день народження подарував праску. Знає, що хотіла її.
Весілля допомогли організувати лікарі, волонтери та місцеві бізнесмени. Прийшли 100 гостей. Євген був на інвалідному візку.
— Зачіску мені зробили знайомі чоловіка. Навіть по сукню не ходила, — каже Світлана. — Волонтери з Дніпропетровська привезли чотири на вибір. Всі, крім однієї, були на мене великі. Розписувалися у лікарні, на стіну почепили синьо-жовтий прапор із тризубом.
Для чоловіка найголовнішим подарунком було те, що приїхали його побратими з Маріуполя. Під час тостів казали, що їм дуже його не вистачає. Танців не влаштовували, грав оркестр. Столи накрили теж у лікарні. Застілля тривало години три, бо Жені важко довго сидіти. Коли ми цілувалися, всі гості плакали.
Світлана — бухгалтер. У Маріуполі була волонтером — готувала їжу та відносила пораненим бійцям у лікарні. Євген до війни був альпіністом. Через поранення не ворушить правою рукою, не ходить. Подаровані на весілля гроші молодята витратять на лікування.
— Мені не треба медового місяця. Аби тільки чоловік одужав. Для цього потрібна реабілітація в Польщі чи Німеччині. Тепер як дружина зможу поїхати і бути поруч. Зараз йому допомагає те, що був альпіністом. Має сильні руки.
Від першого шлюбу у Євгена є син 21-річний Сергій. У Світлани — такого ж віку донька Наталія. Після реабілітації за кордоном подружжя житиме у Кременчуці.
3 
35413
Коментарі