— Постоянно были мысли, что может что-то случиться — поезд не доедет или загс захватят, — розповідає 28-річна Альона Ісакова із Краматорська на Донеччині.

2 серпня вона побралася із Дмитром Куроп'ятниковим, 23 роки. Щоб офіційно одружитися, змушені були повернутися в Донецьк із Чернівців, куди переїхали на період АТО. 6 серпня пара повінчалася в Чернівцях.

— Удома не могли одружитися, бо Краматорськ захопили терористи. А вінчати нас у Чернівцях нерозписаними не захотіли, — розказує Альона. — В інших загсах треба було ще місяць чекати. Тому наважилися поїхати в Донецьк, бо там ще до війни заяву подали. Я всю ніч в дорозі не спала. Розписалися — і знову на вокзал. Поїзд чекали від обіду до півночі. Щогодини оголошували, що він затримається ще на дві години. Терористи колії підірвали.

— Запросити всіх друзів і родичів не могли, бо вони, як і ми, біженці, нас розкидало по різних областях, — говорить наречена. — Родичка наших друзів шиє весільні сукні на замовлення. Запропонувала мені пошити плаття і відмовилася брати за нього гроші. Весільне вбрання мені обійшлося у 200 гривень — купила тільки круги під плаття й чохол. Чоловікові дуже сподобалося. Усе весілля називав мене найкращою й коханою. Перед шлюбом написав нам клятви. На вінчанні Діма свою сказав чітко, а я розплакалася.

До весілля були знайомі два роки. Альона у Краматорську працювала менеджером із продажу, Дмитро проповідував у церкві.

— Діма по різному проявляв знаки уваги. Якось прийшов до мене на роботу з каструлею борщу. Поставив тарілку переді мною. Спитав, чи голодна. Нагодував мене й колег. Коли ходили гуляти в парк, брав із собою плед, каву в термосі, штруделі мої улюблені. Якось зайшов до мене на роботу й питає: а чому ти перснів не носиш? Який у тебе розмір? Давай підемо в ювелірку. Подумала, він обручку купить, а Діма вибрав перстень на середній палець. Тепер ношу його з весільною каблучкою.

Молоді заручилися у квітні.

— Пропозицію Діма зробив 31 березня. У Краматорську ще було спокійно. Забрав мене з роботи. Подарував 23 троянди і запропонував стати його дружиною. Це було несподівано. Погодилася наступного дня. Спочатку хотіли побратися на пляжі. Потім шукали озеро за містом. За Краматорськом є гарні блакитні озера. А в квітні почалася війна. Люди стали виїжджати, на блакитних озерах усе розбомбили. Досі там снаряди валяються, що не розірвалися.

— Усі мої родичі, крім батька, виїхали — сестра з чоловіком, мама, друзі. Діма був у Донецьку. Я не хотіла тата покидати, продовжувала працювати. Ходили на побачення навіть, коли терористи Краматорськ почали бомбити. Діма приїжджав до мене й тоді, коли все вибухало. Бувало, сиджу в офісі, оголошують, що буде зачистка — не виходити з домів. А ми з Дімою йдемо у парк. Під обстріли попадали. Весілля перестали планувати, молилися, щоб Бог усе придумав. Жили поряд з аеродромом. Якось усю ніч стріляли з "Градів". Страшно було засинати. Говорили з Дімою по телефону.

У загсі нас відмовилися розписати раніше. Сказали дати довідку, що я вагітна або що їдемо у відрядження за кордон. Брехати ми не хотіли.

Після весілля молодята поїхали у весільну подорож у Карпати.

— Потім, може, на море в Одесу подамося. Плануємо повернутися в Донецьк, коли там стане спокійно, — говорить Альона.

×