Ексклюзиви
вівторок, 16 вересня 2014 05:25

"Відчув, що то не моя женщина. Запах у неї був не мій"

Автор: МАЛЮНОК: ВОЛОДИМИР КАЗАНЕВСЬКИЙ
 

Чоловік мав півсотні коханок

— Скільки б я коханок не мав, сім'ї ніколи не лишав. Дружина й діти — то святе, — говорить після третього келиха вина 58-річний Олександр Андрійович із Тернополя.

Розмовляємо у львівському ресторані на дні народження спільного знайомого. Олександр Андрійович вісім років працював у Львівському обласному управлінні з виконання покарань, торік пішов на пенсію.

Ходить у тренажерний зал, пише мемуари. Вирішив пригадати всіх жінок, яких колись кохав.

— Ну що я зроблю, що в мене такий характер? Побачу красиві ноги, гарне личко і втрачаю голову, — продовжує Олександр Андрійович. Він не носить обручки, на лівій руці має срібну печатку. До ресторану приїхав чорним джипом. — Мав півсотні коханок. Не люблю штучної красоти. Якщо вона вибілила волосся, на обличчя наклала штукатурки, то кого там любити? З таким же успіхом можна спати з лялькою. Люблю високих жінок, але не великих. Якщо Бог нагородив зростом, то має слідкувати, аби не розросталася в боках. Низька жінка може бути трохи повнуватою. Такою є моя дружина.

Мені ще із садка дівчата подобалися. Але якоїсь одної не було. В Оленці подобалося хвилясте волосся, в Іри — гарний носик, Аллу любив через пухкі губи, а в Наталі приваблювали ноги. Якби їх звести до купи, я би женився, — запалює цигарку. — У школі, десь у класі сьомому, полюбив на рік старшу дівчину. Її не вважали красунею, але вона мала якусь родзинку. Три роки я за нею впадав. Думав, що мені вже нічого не світить. Прийшов на її випускний, аби востаннє побачити. Дивлюся, вона сидить у кутку, ні з ким не танцює. Запросив на танець, тоді на другий, третій. Пам'ятаю, як ми курили під школою, а тоді пішли в підсобку. То був мій перший раз, у неї теж. Наче все вдалося, але я внутрішньо відчув, що то не моя женщина. Запах у неї був не мій. Більше ми з нею не бачилися, — говорить тихіше, щоб розмову не підслухали інші гості.

— В Інституті внутрішніх справ у мене було багато баб. Усі клювали на форму. Але я не всіх хотів. Одна намагалася на мене свою дитину повішати. Я знав, що то не мій нащадок. По-перше, дуже слідкував, аби цього не трапилося. По-друге, мав внутрішнє переконання — не моє. Кажу: "Як вродиться, проведемо аналіз на ДНК. Якщо я — батько, так і бути, оженюся з тобою". Аналіз ДНК тоді робили через спинний мозок, з дитини можна було каліку зробити. Я на таке би не пішов, просто хотів на її реакцію подивитися. Після тої розмови вона зникла. Хлопці з групи казали, що темношкіре дитя народила. Може, жартували.

Після інституту одружився з однокласницею. Мають доньку і сина. Донька заміжня. Олександр Андрійович щоранку водить 8-річну онуку до школи.

— Найбільше коханок мав, коли вісім років у Львові працював. Від дому далеко, жінку бачив раз на два тижні. Найдовший роман був з однією теле­ведучою. Вона розлучена, сама доньку виховувала. Все було добре, доки не познайомила мене зі ­своєю дитиною, почала запрошувати додому. А тоді заявила, аби я розлучався і з нею одружувався, бо її малій треба тато. То не входило в мої плани, розірвав стосунки і поїхав на курорт. Надіявся, що там новий роман зав'яжеться. Побув день, два, тиждень — ніхто не збуджує. Думаю, мені кришка — захворів. Повернувся до Львова, і все встало на своє місце. Видно, там здорових баб не було.

У Львові почав залицятися до молодої незаміжньої практикантки. Поїхали разом на пікнік. Я їй і вина налив, і музику романтичну включив, і компліментами сипав — а вона, як кам'яна. Їдемо додому, кажу: так і так, подобаєшся ти мені, не можу без тебе. Промовчала. Наступного дня від неї прийшла есемеска: "Олександр Андрійович, ви мене вчора дуже принизили. Я не та, за кого ви мене приймаєте". Зрозумів: старію. Через тиждень написав заяву, що йду на пенсію за вислугою років, — на мобільному телефоні показує заставку — фото з дружиною та онукою.

— Дружина ніколи не знала, що в мене були жінки. Ніколи не переставав її любити. До коханок теж мав почуття. Знайомився на роботі, в кафе чи ресторані. Найлегше когось підчепити на корпоративі. Ніколи не було соромно за те, що ходив наліво. А жінці зраду не пробачив би. У жінок природа інша. Якщо зраджує, це — не жінка, а проститутка.

 

 

Зараз ви читаєте новину «"Відчув, що то не моя женщина. Запах у неї був не мій"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 35413
Голосування Які умови миру і зупинення війни для вас прийнятні
  • Відмова від Донбасу, але вивід військ РФ з усіх інших територій
  • Замороження питання Криму на 10-15 років
  • Відмова від Криму і Донбасу за умови надання гарантій безпеки від Заходу щодо всіх інших територій
  • Зупинка війни по нинішній лінії фронту
  • Лише повне відведення військ РФ до кордонів 1991-го
  • Ваш варіант
Переглянути