— Когда приезжаю в отделение, говорю: "Когда уже наступит время, чтобы пришла сюда и здесь никого не было?". Мамы с детьми только смеются в ответ, — каже фотограф 39-річна Руся Асеєва. 9 лютого в столичному "Мистецькому Арсеналі" відкрилася її фотовиставка "Діти, яких не існує". Показує з півсотні світлин дітей, хворих на рак.
Найбільше фото Руся Асеєва зробила в Інституті раку.
— Ці діти від здорових відрізняються лише тим, що всі — лисі й мудрі на свої літа, — каже Руся. — Знають, що хімії негативно впливають на організм. Навіть зовсім малі слідкують за своїми аналізами. Була в палаті 4-річної Лізи. Якраз зайшов лікар, а вона питає: "Ну, які в мене аналізи? Тромбоцити й лейкоцити в нормі?". Діти, які подолали рак, виростають іншими. Вміють цінувати життя і своє здоров'я. Майже всі стають лікарями. Кого зі старших не спитаю, куди поступатимуть, всі кажуть: до медичного.
Серед них багато талановитих. Ваня Зеленський із діагнозом нейробластома — лівша, гарно малює абстракції. Він не лягає спати, доки не подивиться на місяць і зірки. Мама розказує, що перед сном бажає доброї ночі й завжди питає, чи вранці побачимо сонечко.
Сліпий від народження 7-річний Артем має абсолютний слух. Коли чує кроки, питає: "Ти хто?". По голосу всіх розрізняє. Для занять із дітками ми ставимо клавінову. Артем підходить першим і підбирає мелодії. Минулого понеділка на іграшковій машинці виїхав у коридор лікарні. Руками тримався за стіну й намацував дорогу. Стояла тиша, й раптом він почав англійською співати. Легко брав високі ноти, як Стів Вандер (американський незрячий співак. — "ГПУ"). Всі були у захваті. Почали аплодувати.
Руся підходить до фотографії 4-річного Дмитра з діагнозом гідроцефалія. У нього худі кінцівки й дуже велика голова.
— Читала, що в цих дітей мозок здавлюється і вони майже не реагують на зовнішні подразники, — продовжує фотограф. — Діма не такий. Тільки зайшла у палату, дотягнувся до мене рукою і сказав: "Плівєт". Він народився з цією хворобою, батьки від нього відмовилися. Лікарі кажуть: якби зразу зробили операцію, відхилення були б не такими страшними. Діма — улюбленець відділення. Все повторює й усіх смішить. Він не ходить, бо кінцівки не витримують ваги голови. Але намагається щось робити руками й ногами. Його ліжечко стоїть біля віконця, крізь яке дітям дають їжу. Перед обідом починає ногами стукати у нього — просить, щоб швидше годували.
На одній із фотографій троє лисих хлопчиків лежать на ліжку обличчям донизу. Поряд розкидані машинки.
— Коли зайшла в палату, ці троє хлопців запропонували погратися в піжмурки, — пояснює Руся. — Доки вони разом жмурилися на ліжку, встигла їх сфотографувати. Двоє з них померли, третій лікується за кордоном.
Руся витирає сльози. Веде до знімка 16-річного Колі. У нього був рак кістки правої руки, помер торік.
— Із ним дуже подружилися, — Руся робить паузу. Намагається не плакати. — Коли фотографувала, бачила, що почувається погано, але виду ніколи не подавав. Маму заспокоював, мовляв, скоро поїдемо з цієї лікарні. За якийсь час Колі стало краще й він повернувся додому. Та рак — підступна хвороба. Раптово стався викид ракових клітин і пішли метастази. Помер уночі. Тоді його мама прислала мені есемес: "Колі більше немає".
В одужання вірять старші діти, після 13 років. Менші не усвідомлюють небезпеки.
4 роки готувала виставку про онкохворих дітей фотограф Руся Асеєва.
— Я прийшла в дитяче відділення Інституту раку як волонтер, — каже. — Хотіла допомогти, та не знала, з чого почати. В коридорі до мене підійшов хлопчик. Узяв за руку і повів до себе в палату. Його звати Ваня Зеленський. Він став першим героєм моїх фотографій.
Знімала дітей у Києві, Харкові й Івано-Франківську.
— Перед тим питала дозволу в батьків, — говорить Руся. — Погоджувалися не всі. Не хочуть, щоб їхню дитину бачили хворою. Фотографій зробила дуже багато. Відбирати їх — найскладніше завдання. Бо треба розказати все так, щоб нічого не пропустити.
8 
35413
Коментарі