82-річний Марат Вовк із села Москалівка Ярмолинецького району на Хмельниччині п'ять років живе у землянці. Щоб надходило свіже повітря, прокопав 2-метровий вентиляційний канал.

— Він у селі понад 20 років, — розповідає про сусіда 69-річна Валентина Щебетко. — Дивний, але грамотний дядько. Як були морози до 30 градусів, то до себе його забрала. Шкода — замерзне людина. В літній кухні йому розпалила, то так три тижні і пролежав. Навіть не роздягався.

Місцеві називають Марата Вовка Мартином. Кажуть, з людьми майже не спілкується. Рано виходить і повертається за сутінок.

Донька Валентини Володимирівни Ніна веде на обійстя чоловіка. Подвір'я від дороги поросло чагарниками. Вглиб веде ледь помітна стежина. У садку навколо висока трава, кропива сягає пояса.

— Він тут у глиняній хатині жив, — каже Ніна Щебетко, 41 рік. — Завалилася. Перейшов до кірпічної кухні. Домік дав такі трєщіни, що міг упасти. То він у хлів перейшов і там землянку вирив. Усередину нікого не пускає. Ви його аж увечері застанете, та не знаю, чи говоритиме з вами. Дуже боїться, що його віддадуть у дом ­прєстарєлих.

На дерев'яних дверях хліва висить невеликий навісний замок. На стежці цеглинами обклали місце для вогнища. У попелі видніються залишки кісток і шматочок сала.

— Це дід тут їсти готує. Такого як борщ чи каша не їсть. Бараболь відварить, консерву купить. А розум має. Газети і виписує, і купляє. Як має настрій, то нам з мамою політінформацію читає. То і ми в курсі справ.

О 21.30 господар повертається до землянки. Стукаю у двері хліва. За хвилину виходить невисокий чоловік. Має гумові зимові чоботи з утепленою підкладкою. На сивій голові засмальцьований кашкет. Чорні штани підперезав тонким червоним паском. За плечима — солдатський речовий мішок.

— Як, для чого землянку викопав? — говорить Марат Миколайович. — Там взимку 6–8 градусів тепла тримається, гріюся.

Пильно розглядає синіми очима. За хвилину починає усміхатися.

— Я не п'ю і не курю. Воду беру зі ставка, але частіше використовую дощову. Всю інформацію черпаю з газет. Маю радіоприймач на батарейках, бо у хліві світла немає.

Напрошуюся зайти. Марат Миколайович вагається, потім ствердно киває.

В одній кімнаті хліва горщики, відра, тазики, ручна пилка. У кутку праворуч з ями видно збиту із сухих ломак драбину. Приблизно на 2-метровій глибині — простір, на землі ганчір'я. Місця вистачить для однієї людини і кількох мішків картоплі.

— А літом сплю в іншій кімнаті, — із землянки видно голову господаря. Крізь діру в стіні пролазить в інше приміщення, захаращене речами: у тарілці лежать ножиці й одеколон, поряд на газеті господарське мило. — Грубку літом не палю, щоб пожару не наробити. Їжу готую на вулиці — в казанку. Найулюбленіша страва — відварене сало з м'ясом і картопля.

Марат Вовк родичів не має. Єдиний брат помер кілька років тому. Хату в селі купив 1989 року, коли вийшов на пенсію. Закінчив Омський політехнічний інститут за фахом радіоелектроніки. Одружений не був.

Прошу поділитися рецептом довголіття.

— Усе дуже просто, — каже. — Вживати здорову їжу, більше бувати на свіжому повітрі. В день проходжу по 10–15 кілометрів. Але головне — не хвилюватися. А жінки — то одні хвилювання, того і не одружувався.

За сім кілометрів ходить по воду

Раніше Марат Вовк обробляв город, тримав козу, свиню і курей. Кілька років тому город віддав сусідам. За це має картоплю, а в сильні морози його забирають до себе.

— Безплатно хату йому предлагали, — говорить 49-річна Раїса Буря, голова Москалівської сільради. — Відказався. Пропонували у дім престарілих — не хоче. На зиму думали в лікарню відправити — знову відмова. Хотіли субсидію оформити, безплатно дров привезти, теж не захотів. Каже: у мене все є.

Вовк двічі на тиждень їздить за 30 кілометрів до Хмельницького по продукти. До залізничної станції Волудринці долає 5 км в один бік. Ходить по воду та до магазину в сусідньому селі Райківці 7 км. Автобус возить туди пенсіонерів безкоштовно.

— Якось іду, а він із Райковець 5-літровий бутель води несе. За плечима палка, а на кінці ряба торба — продукти. Воду лишень зі ставка п'є. Каже: вода из пруда и ржаной хлеб — до ста лет жить будешь, — додає голова сільради.

×