Півроку тому 3-річний Остап Карбовник зі Львова пожалівся батькам на біль у животі. Місцевий лікар оглянув дитину і виписав таблетки від здуття. Боліти не перестало. Наступний діагноз поставили у "чорнобильській" лікарні: рак крові.

30-річний Андрій Карбовник — кремезний чоловік у футболці та джинсах, дозволяє не роззуватися. У кімнаті на полицях шафи — книжки, літачки, солдатики. Серед книг — образ Миколи Чудотворця, викладений з дрібного бурштину.

— Я тут один. Дружина Ліля поїхала з Остапом до Польщі на лікування, — сумно каже Андрій.

Він вмикає ноутбук — з екрана усміхається Остап у турецькій фесці.

— Гадали, синок трохи підросте, тоді й про другу дитину подумаємо. А тепер хтозна, як воно буде. Він був цілком здоровий, веселий, розумієте? — витирає спітніле чоло. — Лікарі кажуть, що така хвороба завжди застає зненацька, і дізнаються про неї на останній стадії.

Андрій розповідає, що з дружиною Лілею п"ять років тому його познайомила рідна сестра Софія. Дівчата разом вчилися в аспірантурі. Ліля викладає у Львівському інституті економіки та туризму. Андрій має невеличкий бізнес — здає в оренду нерухомість. Раніше працював у податковій, але торік мусив звільнитися — змінилося керівництво.

— У мене тоді в кишені було всього 200 доларів, — згадує чоловік. — Аби мати стартовий капітал, продали квартиру, яку батьки подарували нам на весілля. Тільки тепер якийсь мінімальний прибуток з"явився. Думали, ремонт почнемо. Я у "чорнобильській" лікарні відразу казав, що можу оплатити лікування за кордоном. А вони мені: "Не треба. Там нічим не краще". Казали, що спинний мозок не уражений і хлопчика можна вилікувати. Хіміотерапію робили безкоштовно, ми тільки ліки купували — по 200 доларів за два грами. На місяць він мав шість днів хіміотерапії. Відходив страшно... Малий не розумів, що коїться. Тішився тільки, що то вже точно останній раз, — Андрій відвертає голову убік і йде на кухню. Приносить звідти горнятка з кавою.

60–70 відсотків дітей з такими хворобами виживають

Андрій на порозі між кімнатою і балконом запалює цигарку.

— Наші часто обдурюють іноземців, — пояснює. — Приносять дитину на руках, благають врятувати, а коли треба платити — тікають. Із Польщі мені написали лист, що ми, напевно, не зможемо назбирати десятки тисяч доларів на операцію. Зараз покажу, — шукає листа серед стосу паперів на робочому столі. — Бачите, на початок треба було заплатити 10 тисяч. Я заплатив їм той задаток. Часу шукати спеціальну машину вже не мали. До Кракова їхали своєю: поклали Остапа на заднє сидіння, узяли пару димедролів у дорогу. Коли приїхали, син увесь синій був, судини в очах потріскані... Ті кілька тисяч гривень, що заробляю, відсилаю до Кракова. Якби знати точну суму! — хапається за голову. — Лікування може тривати і півроку, а може в один момент все закінчитися. Лікарі нічого не обіцяють, хоча я чув, що 60–70 відсотків дітей з такими хворобами виживають.

Андрій показує дерев"яне ліжечко Остапа у другій кімнаті. Воно повністю заставлене м"якими іграшками.

— Малий може годинами ними бавитися або слухати українські казки. Але щоб мама читала, а не тато. У неї це якось краще виходить. А мультики як любить! Особливо про Чебурашку і дєдушку Ау.

На широкому ліжку батьків лежить велике жовте каченя — улюблена іграшка хлопчика.

— Бачите, як каченя дзьоба опустило? Чекає на малого.

Кошти на лікування Остапа Карбовника можна переказати на спеціальний рахунок Мальтійської служби допомоги N26000050005 у Львівській філії АКБ "Укргазбанк" МФО 325967, код ЄДРПОУ 19323705 або на поточний рахунок батька, Карбовника Андрія Миколайовича, — N2620040003459 у ВАТ КБ "Хрещатик" МФО 385468, і. н. 2763010916, з приміткою "для лікування Карбовника Остапа Андрійовича".

×