"Там сотню позичив, там дві вкрав, там телефон"

 

— Я его жду, пусть приезжает, тут его встретим с почестями. Могилку хорошую приготовим, живьём закопаем. Украина меня не успела призвать. Пришел сюда воевать против украинской власти, против "Правого сектора", — звертається до Дмитра Яроша в інтерв'ю одному з російських каналів 19-річний Федір Галецький із міста Калуш на Івано-Франківщині. Наприкінці березня ­відео з ним набуло популярності в інтернеті. Федір розповів, як потрапив у ДНР, ­воював на боці сепаратистів. Тепер у лікарні через травму.

У понеділок під обід на автостанції Калуша зустрічаємося з 20-річним Іваном Федюком. Він був знайомий із сепаратистом. У соцмережах став одним із найактивніших критиків земляка. Разом ідемо на вул. Хіміків, де живе мати Федора Галецького.

— Тепер соромно, що його знав. А раніше навіть жалко було, — Федюк поправляє рюкзак на плечах. На ньому дві стрічки — синьо-жовта й червоно-чорна. — Він якимось трохи дивним завжди здавався, хворий — горбатий, худий. Ми не дружили, але пересікалися часто. Після однієї такої зустрічі спер у мене телефон. І наступного дня щез. Десь рік не було ні чути, ні видно. По Калуші, тепер дізнаюся, силу боргів має. Там сотню позичив, там дві вкрав, там телефон, там якийсь плеєр. Міліція його шукати почала. Він, щоб сліди замести, втік на Донбас.

Проходимо біля військової частини. Вона напроти будинку сепаратиста.

— Від його доброго товариша чув, що Федька раніше на боці України був. Навіть трохи на Майдан їздив. Що потім із ним сталося, не уявляю. Його, правда, били дуже за ті всі крадіжками. Пацани не раз наздоженуть, накопають. Він сам худий, за себе постояти не міг. Вони про це знали — знущалися. От, певно, мозок і вибили. А ще чув, із бомжами якимись тягався, траву курив.

Хлопець приводить під будинок Галецького. Сам поспішає у справах. Мати Федора 40-річна Ольга мешкає на першому поверсі чотириповерхівки. В коридорі чути, як жінка голосно розмовляє з молодшим сином — вчать уроки. На стук двері відкриває 8-річний Павло. Дозволяє заходити в коридор. У ньому темно й мало місця — багато брудних капців, на вішаку одна на одній висять дитячі куртки.

— Ви, напевно, хочете мою маму про Федора питати. В неї хворе серце. Через брата плакала дуже, їй гірше може стати, — хлопчина біжить у кімнату кликати матір.

Жінка за кілька хвилин виходить у піжамі з розкуйовдженим, немитим волоссям. Має змучений вигляд і великі чорні круги під очима.

— Не бажаю більше нічого говорити про нього. Я його рік не бачила. Казав, що їде в Київ на заробітки. Во, які в нього заробітки, тепер всі видять. Повістки три приходило, до армії кликали. Може, його заставили так говорити, звідки я знаю. Він що, мені дзвоне, розказує? У мене ще двоє малих дітей, мушу для них триматися, а ви не даєте спокою з тим старшим, — жінка починає кричати, махає руками. Виганяє в під'їзд, перед носом голосно гримає дверима. — Нема спокою мені. Щоб ти більше нікому дверей не відчиняв, — чути, як сварить малого.

— Федька так їй нерви розхитав, — біля під'їзду каже сусідка 60-річна Катерина Іванівна. Йде з двома великими торбами. — Хто їх там знає, що в них у голові сидить, прийдуть ще мене спалять.

Жінка ставить сумки, йдемо за ріг будинку.

— Оля Федора в свій час дуже сварила, певно, била дома, коли ще годен було бити. А потім, як вигнав, то вже де на нього чим вплинеш? Через стінку мені все було чути. Останні роки Ольга більше малими займалася. Один у третій клас ходе, друге мале — 4 роки. А той старший від іншого тата був. Після того як сина по телевізору показали, щось її взагалі на вулиці не бачу. Може, і не виходить, стидно все ж таки.

За кілька будинків від помешкання Галецьких — школа №5. Тут до 9 класу навчався Федір. Зараз його майже ніхто не пам'ятає.

— Ну, от зовсім нічим не запам'ятався. Бувають діти, що вчитися не хочуть, але якісь яскраві. А той сірий, непоказний, — розповідає директор школи 48-річна Ірина Люклян. — У журналі в нього одні двійки й одиниці. Але був спокійний. Ніколи не бився. Постійно мовчав. А тут, коли почули, як російською защебетав, усі здивувалися. Звідки в ньому те сиділо? Думаю, що він жертва розлученої сім'ї. Мама його розійшлася з татом, коли Федір ще був малий. Має другого чоловіка. Рідний батько після розлучення в Росію поїхав. Лише раз на рік, коли приїздив, у школу забігав. Цікавився, як малий. Йому гроші передавав. То Федір у школі був гарно вдягнений, охайний.

Після школи Галецький вступив до місцевого ПТУ №7. Менш ніж через півроку був відрахований.

— Намагався здобути професію монтажника санітарно-технічних систем. Більше пропускав, ніж ходив на пари. Мав низькі бали, — перегортає журнал директор училища 58-річний Володимир Мельник. — Коли побачив його по телевізору, згадав собі, що в нас такий був. І, чесно кажучи, аж під серцем йойкнуло. Ну, думаю, як так, у нас же така величезна робота з патріотичного виховання в училищі, та ми ж з учнями, як був Майдан у Калуші, перші до пам'ятника Шептицькому виходили.

Федір Галецький більше року в розшуку. Проти нього порушено дві кримінальні справи за шахрайство. Також хлопцю загрожує довічне ув'язнення за сепаратизм.

230 чоловіків із Калуша воюють у зоні АТО. Торік двоє загинули. П'ятьох бійців вважають зниклими безвісти.

"До діда приходив тільки, коли з мамою сварився"

Із родичів Федір Галецький має в Калуші діда. Він мешкає через кілька вулиць від помешкання онука, в однокімнатній квартирі. Чоловік — інвалід першої групи, сам не встає з ліжка.

— Сергій Іванович — дуже добра людина. З дружиною десь на хімії працювали. Роботящі, культурні, — розказує сусідка Галецького 75-річна Ольга Афанасюк. — Мали двох синів Федора й Олександра. Федір молодий від менінгіту помер. В Олександра теж якісь проблеми з ногами були, трохи шкутильгав. З Олею познайомилися, коли була зовсім юна. А він набагато старший. Певно, то потім взнаки далося, тому й розлучилися. Але спочатку це була золота сім'я. Обоє іграшками на базарі торгували.

Коли знайшла другого чоловіка, все повалилося. Від Галецьких пішла. Олександр поїхав на заробітки в Петербург. Там собі жінку знайшов. Батькову квартиру продали, купили маленьку. Там місця хіба для Сергія Івановича. Умов ніяких. Чоловік сам не ходить, йому потрібен постійний догляд. Дзвонить до сусідів. А ще має жінку, яка його доглядає, продукти йому приносить.

Федька любив дідуся, спочатку допомагав йому. А потім попав в якусь дурну компанію і наче сам здурів. До діда приходив тільки, коли з мамою сварився. Ночував на підлозі, а зранку знову втікав. Гроші крав.

×