— Три ночи не спала — шила наряды песикам, — каже киянка 44-річна Тетяна Овчаренко. Минулими вихідними привела такс Джокера та Заповітну Мрію до столичного виставкового центру на Лівому березі. На міжнародній виставці собак "Золоті ворота" тварин вдягли у вишиванки.

Тетяна Овчаренко поправляє вишиту хрестиком сорочку на лапах Заповітної Мрії, розгладжує на спідниці мереживо.

— Сорочки пошила зі своєї блузки. Вона нова, але мені не підходила, — розповідає киянка. — Собакам одяг сподобався. Жодного разу зняти не намагалися. Джокер — душа компанії. Любить спілкуватися, але при цьому тактовний. Якщо не хочеш з ним гратися, нав'язуватися не буде. Друзі з першого погляду в нього закохуються. Якось подруга вже йшла від мене й каже: "Тепер частіше в тебе буватиму. Здається, без Джокера і дня не проживу". Він навіть говорити вміє. Вранці прокидається, потягується і каже: вау. Коли питаю його, чи підемо на прогулянку, відповідає: ага.

Своїх собак жінка вигулює тричі на день.

— У будні гуляємо 40 хвилин, а у вихідні — дві години. Такси — мисливські собаки, тому воджу їх у ліс. Відпускаю, щоб могли вволю побігати й принюхатися до слідів. Після прогулянки збираються на кухні й чекають їсти. Коли поїли, перевіряють, чи нічого не залишилося в мисках інших. Інколи замість корму даю нашу їжу. Найбільше люблять курочку: смажену, відварену чи запечену. Джокер, який залишився вдома, взагалі нічим не гребує. Їсть навіть апельсини й банани.

40-річна Тетяна Зікій разом із донькою Анастасією, 20 років, привели на виставку чорного російського тер'єра 2-річного Георгія Побідоносця. Він у червоних шароварах, поверх білої вишиванки зав'язаний жовто-блакитний пояс. На голові — чорна папаха й оселедець. Пес став переможцем конкурсу вишиванок.

— Пошили костюм за тиждень, — розповідає Тетяна. — Кілька разів перешивали, бо виходив тіснуватий. Георгій Побідоносець уже кілька разів намагався зняти шапку. Але сказала, що не можна, і він ці спроби припинив.

До собаки підходить хлопчик років семи. Тварина стає на задні лапи. Обидва майже однакового зросту.

— Песика купили, коли йому було 2 місяці, — каже Тетяна. — Тоді він важив 16 кілограмів, зараз — 65. Ім'я для нього вибирали довго. Поки донька не сказала: "Ми ж хочемо, щоб наш пес був переможцем? То давайте назвемо Георгієм Побідоносцем". У документах записаний як Гучер. Він дуже добрий і довірливий. Живемо в центрі Києва. Вранці і ввечері гуляємо з ним у ботанічному саду. Навколо нас завжди багато охочих погладити собаку, сфотографуватися з ним. Хоч він і сторожовий пес, іде на контакт із незнайомими. А маленьким дітям навіть дозволяє кататися на собі, як на конику.

Маємо дачу на Десні. Не раз сам перепливав річку. Коли стоїть спека, цілий день може не вилазити з води. Їсти любить усе. Найбільше — об'їдати малину з кущів на дачі. Якось зібралася з баночкою по ягоди. Чоловік побачив і каже: "Можеш не йти, там уже побував Георгій Побідоносець". Жодної ягоди не залишилося. Ще обожнює хліб із маслом. За перемогу в конкурсі приготували йому кілька бутербродів.

×