— А кого здесь будут отпевать? Еще не видела, чтобы на похороны так много людей сходилось, — каже висока блондинка біля Володимирського собору у Києві. 28 березня тут відспівують художнього керівника й головного диригента хору ім Григорія Верьовки 82-річного Анатолія Авдієвського. Він помер 24 березня у столичній лікарні "Феофанія".
Біля собору збираються кілька сотень людей. Дзвонар б'є у дзвони. О 13:15 до церкви під'їжджає чорний катафалк із портретом Анатолія Авдієвського на боковому вікні. Шестеро чоловіків у чорних пальтах заносять труну до собору. Слідом за ними колоною рушають люди. Священик їх зупиняє.
— Пропустіть рідних вперед, — просить присутніх.
Всередину заходить художній керівник Ансамблю танцю ім. Вірського 77-річний Мирослав Вантух. Тримає в руках букет червоних троянд.
— Анатолій Тимофійович кілька місяців тому був у лікарні, бо мав проблеми із серцем, — говорить він. — 23 березня мав прийти на засідання Академії мистецтв, але поклали в лікарню. Виявили рак кишківника. Наступного дня мали робити термінову операцію. Але до неї не дожив. Прямо на каталці в нього відірвався тромб у серці. Помер одразу.
Мирослав Михайлович заходить у собор. Через велику кількість людей пройти до труни неможливо.
— Востаннє бачив Анатолія Тимофійовича 7 березня в університеті імені Драгоманова, — продовжує Вантух. — Вітали його із 50-річчям на посаді керівника хору. Стояли поруч на фуршеті. Анатолій Тимофійович багато сміявся й жартував. До смерті точно не готувався.
З ним близько спілкувалися. Влітку 1980-го, коли в Києві проходили Олімпійські ігри, нас забрали в міліцію. Ми саме йшли від заступника міністра культури. Щоб скоротити шлях, звернули у двори. Нас зупинив міліцейський "бобик". Міліціонери почали розпитувати, що тут робимо, попросили пред'явити документи. Їх у нас не було. Нас посадили в машину й відвезли у відділок. Там попросили почекати в коридорі. Сиділи години зо дві — так до нас ніхто і не підійшов. Сказав Авдієвському: "Анатолію Тимофійовичу, чого ми будемо тут сидіти? Давайте йти". Він здивувався: "Як?" Говорю: "Ногами". За кілька хвилин були на вулиці. Наступного дня мені з міліції подзвонив знайомий полковник. Спитав: "А як же ви вдома опинилися? Вас відпустили?" Авдієвський часто той випадок згадував. Завжди казав: "Якби не ви, то я до ранку чекав би, доки до мене черга дійде".
Із собору виходить танцівниця 75-річна Зоя Смирнова. На голову накинула капюшон синьої куртки.
— Анатолій Авдієвський любив повеселитися й пожартувати, — розповідає жінка. — Якось нам довелося виступати з незручними металевими конструкціями на головах. Під час танцю вони постійно зсовувалися. Сказала Авдієвському: "Воно весь час їздить по голові й зовсім не тримається". Відповів: "То треба голову нормальну мати".
На посаді керівника був дуже вимогливим.
У нас був танець, де виступали 12 дівчат, по троє в колоні. Якось танцівниця стала не зовсім рівно. Глядачі цього навіть не помітили. Але після концерту ми повторювали цей танець години півтори. Закінчили, коли всі дівчата працювали синхронно й рухались ідеально.
На гастролях ніколи не вимагав для себе окремого приміщення. Якось мали виступати на московському стадіоні "Лужники". Його тільки здали, гримерки доробити не встигли. Нам для переодягання дали приміщення туалету, який ще не працював. Вбиралися на підлозі. Не раз доводилося в поїздах їздити на третіх полицях і спати по двоє. Анатолій Тимофійович все це переживав разом із нами.
Відспівування триває більше години. Труну із собору виносять під оплески присутніх.
— З молодості жодного виступу хору Верьовки не пропустив, — каже 82-річний Василь Остапчук. Працював учителем музики. — Кілька разів випадково зустрічався з Анатолієм Тимофійовичем на вулиці. Спершу заговорити до нього боявся. Та Авдієвський виявився привітною й відкритою людиною. Розповів, що любить малювати і збирає фотоапарати. Привозить їх із кожної закордонної поїздки. "Якби не став диригентом, то з мене вийшов би непоганий фотограф", — казав. З того часу, коли зустрічав на вулиці, вітався.
Анатолія Авдієвського поховали на Байковому кладовищі. Поряд залишили місце для дружини, балерини Майї Пантелеймонівни, 80 років. У шлюбі прожили 53 роки.
1933, 6 серпня — Анатолій Авдієвський народився у селі Федвар, нині Підлісне, на Кіровоградщині
1958 — закінчив Одеську консерваторію
1963 — одружився з балериною Майєю Пантелеймонівною. За рік у подружжя народився син Тимофій
1966 — став директором, художнім керівником і головним диригентом хору імені Григорія Верьовки
1968 — отримав Шевченківську премію
1999 — в автокатастрофі загинув син Тимофій, мав 35 років
2003 — отримав звання Героя України
4 
35413
Коментарі