— У релігійні свята вишиваю. Якщо комусь можна пити горілку, то хіба гріх працювати голкою з ниткою? Богові ж нічого поганого не роблю. У вихідні сиджу над вишиванням по 8 годин, — каже 44-річний Сергій Притула, зв'язківець із Черкас. Працює на підприємстві "Азот". Вишиває портрети відомих людей. Має 180 робіт.
Зустрічаємося у його квартирі. Господар запрошує до світлої зали. Між журнальним столиком та кріслом стоїть 5-літрова пластикова пляшка зі зрізаним верхом, наполовину заповнена кольоровими нитками.
— Першим зробив портрет актора і режисера Василя Шукшина. Чого тільки вартий фільм із ним "Они сражались за Родину". Під час зйомок 2 жовтня 1974 року він раптово помер на теплоході "Дунай". Зобразив Шукшина у чорно-білих тонах. Він задумливий, із цигаркою в зубах, — виставляє на дивані кілька робіт у позолочених рамах. — Потім були рекрут Шевченко, силач Іван Піддубний. Портрет останнього подарував музею богатиря в його рідному селі Красенівка Чорнобаївського району.
Фото Олега Скрипки побачив у газеті. Він стоїть біля мікрофона на сцені. Було цікаво передати, як переливається бордова велюрова сорочка Скрипки. Тому вишив її не муліне, а взяв акрилові нитки різних відтінків. Вони дають об'єм.
Майстер ставить собі на коліна портрет актора Богдана Ступки у ролі Тараса Бульби з однойменного фільму російського режисера Володимира Бортка.
— Почав працювати, коли артист іще був живий. Ступка має мудрий задумливий погляд. Видно пасмо чуба-оселедця. Щоб виділити його, вишивав у три нитки. Невдовзі Богдан Ступка помер, і я майже на півроку відклав роботу. Було важко психологічно. Закінчив торік улітку й виставив у "Одноклассниках". За один день були понад три тисячі переглядів, навіть сторінка зависла. Виклав роботу в кількох інтернет-магазинах. Ціну навмисне загилив 16 тисяч гривень, щоб ніхто не купив. Більше хотів почути критику, вона надихає. А портрети політиків, мабуть, ніколи не робитиму — не люблю порожніх поглядів.
Вишивати Сергій Притула почав у 20 років. Навчила родичка — баба Марія із Рівненщини.
— Дала мені свою лляну нічну сорочку, бо не було де купити полотна. Вирізала клаптик. І показала, як робити хрестики. Тоді вишив салфетку. Спочатку робив рушники, але набридає двічі вишивати один і той же узор.
Готову роботу майстер пере щіткою та господарським милом. Вишивку до дошки приклеює клеєм ПВА і розправляє рукою.
— Не прасую — може видавитися клей, а згодом порудіє. Потім картину можна буде так само прати, вишивка не відстане, — продовжує Сергій Васильович. — Одна клієнтка замовила портрет куми. Тій так сподобалося, що попросила вишити сімейний портрет донці в Австралію. На фото вона з батьками на природі. Майже метрова картина була готова за 25 днів. За неї заплатили більше 2,5 тисячі гривень. Жінка з Черкас на чоловікове 60-річчя схотіла його портрет. А потім дзвонить той чоловік: що ж це я, наче сирота, висітиму, вишивайте й дружину.
Магазинам свої роботи не пропоную, бо можуть висіти півроку, ніхто не купить. Викладаю їх в інтернеті. Якось на виставці одна відома майстриня підійшла до мене і сказала: це все базарщина.
Познайомився з дружиною в автобусі
Сергій Притула народився в селищі Комінтерн Чорнобаївського району на Черкащині у родині колгоспників. Баба по батьковій лінії Феодосія Іванівна була племінницею Івана Піддубного, українського силача.
Після школи вступив до Канівського училища культури на естрадно-духове відділення. Служив у прикордонних військах на Далекому Сході в місті Находка. Три роки завідував клубом у рідному селищі. Рік викладав у школі трудове навчання. 1995-го хотів вступати на цю спеціальність до Уманського педінституту, але не склав іспитів. Тоді ж познайомився з майбутньою дружиною, молодшою на сім років черкаскою Анною.
— Я теж їхала вступати в інститут, — згадує Анна Притула. — Наші місця були поруч. Обоє провалили іспити. Зустрічалися близько року. Потім я вивчилася на медсестру, працюю в дитячій лікарні. Після роботи плету з бісеру декоративні дерева.
Подружжя має доньок-студенток — Аліну та Яну.
5 
35413
Коментарі