— Є слово "глуха". Але правильно казати людина, що не чує або слабко чує. Головне — не називайте інвалідом. Це образливо, — каже киянка 22-річна Лаура КАЛАШНИК.
Спілкуємося жестами. Вона не чує від народження.
— Невеликий відсоток слуху зберігся. Це дозволяє мені слухати музику в навушниках, якщо голосно ввімкнути. Спілкуватися з людьми не можу. Батьки — також слабкочуючі.
Із матір'ю Адою живуть у гуртожитку для глухих. Батько 39-річний Вадим помер 2013 року від набряку мозку.
— Я хочу створити сім'ю з нечуючим хлопцем, — продовжує. — Буде легше порозумітися. Мислю не так, як здорові люди. Це ускладнює стосунки. Маю хлопця-іноземця. Він працює шеф-кухарем.
— Навчалася в школі-інтернаті № 9 для слабкочуючих дітей. Після 10-го класу втекла звідти. Були змішані класи — половина чуючих, половина глухих. Останніх гнобили. Викладачі забороняли спілкуватися жестами. Змушували читати по губах. Це складно, не в усіх чітка артикуляція. Почувалася розумово відсталою потворою. Два роки довчалася заочно.
За професією Лаура флорист-дизайнер. Працювала у квіткових салонах.
— Не хотіла виглядати неповноцінною. Бейджик із написом, що не чую, не носила. Як дізнавалися, що глуха, вважали мене мало не ідіоткою. Коли перебуваєш у тиші, ніщо не заважає зосередитися на роботі. Мала власну квіткову студію "Даруй радість". Закрила через підвищення курсу долара. Квіти подорожчали.
— Уперше почула звуки навколишнього світу в 19 років, коли одягла слуховий апарат, — розповідає Лаура. — 14 тисяч гривень на нього зібрала сама. Для рідних це була непідйомна сума. Подобалося слухати вітер і шум води, навіть із крану. Звуки міста й розмови людей дратували. Колеги засипали питаннями. Не розуміли, що потрібен час, аби розрізняти слова й почати нормально говорити. Маю проблеми з артикуляцією. У дитинстві не вчилася розмовляти. Після смерті батька бажання слухати світ пропало. Апарат зняла. Спілкуюся жестами.
6 
35413
Коментарі