Перед смертю покликав дружину

 

Родичі ­справили дев'ять днів після смерті 89-річного Івана Левченка (на фото) із села Богданівка на Сумщині.

— Батько все життя був моїм другом і напарником, — розповідає 49-річний Сергій Левченко, підполковник у відставці. — Коли приїжджав до нього із Шостки, питав: "Синок, скільки в тебе нерозкритих злочинів?" Після участі у Другій світовій війні він мав 19-річну кар'єру у міліції. Був дільничним у Шосткинському районі.

— Батька призвали в армію 1945-го, — продовжує. — Служив у секторі берегової охорони на Тихоокеанському флоті вісім років. Брав участь у війні з Япо­нією, визволяв корейські морські порти від японських окупантів. Після війни працював у карному розшуку. Рік вчився на кінолога. Мав пошукову вівчарку. Могла у траві 5 копійок знайти. Нікого у двір не пускала. Коли їздив у відрядження, вила за ним. Щоб собака заспокоїлася, давали понюхати татів костюм.

— Із Владивостока привіз першу дружину. Тут у них народилася донька Свєта, — говорить племінниця 56-річна Ніна Луппа. — Іван Пилипович цілими днями пропадав на роботі. Жінка забрала доньку та поїхала додому. Більше дядя свою дитину не бачив. 10 років тому вона померла. Старшу доньку від другого шлюбу теж назвав Світланою. Мав у Богданівці п'ятеро онуків і чотири правнуки.

— Батько любив полювати, — згадує Сергій Іванович. — У 77 років уполював лисицю. За два місяці до смерті робив зарядку: качав прес, лежачи піднімав ноги 30 разів. Лише у два останні тижні йому став допікати артрит. Дуже боліли плече, лікоть і коліно. У день смерті мав гарний тиск і серцебиття. Привіз до батька його сестру та племінницю. Не міг уже говорити, дивився й плакав. Годину не відкривав очей, наче в комі. Але до тями прийшов. Дав йому три ковтки води. Він покликав маму. Залишив їх удвох. За 30 секунд батька не стало.

×