— Знадобилося два роки після травми, щоб усвідомити, як жити далі. Важко справитися самій. Якщо всередині не маєш міцного стрижня, можна зламатися, — каже 40-річна Олена Молоданова з міста Маріуполь на Донеччині.
Вона — чемпіонка світу з карате серед людей на візках. 1996 року отримала травму хребта. Пересувається на візку.
— Як отримала травму, згадувати не люблю, тому нікому не розказую, — говорить Олена. — Не хочу, щоб мама і рідні сумували через те, що зі мною сталося. Знала — коли опущу руки і плакатиму, страждатимуть ще більше. Після травми почала займатися карате. Подумала, що знадобиться. А раптом хтось нападе, а не вмію поставити блок.
Не раз хотілося вчинити самогубство. Зараз таке на думку не спадає. В Україні майже три мільйони людей з інвалідністю. Це — кожен десятий. Їх менше не стане.
Олена з 2008 року віддалено працює на підприємстві "Маріупольтепломережа", телефоном консультує користувачів.
— Це не та робота, якої б мені хотілося. Але добре, що вона є. Бо прожити на 1,2 тисячі гривень пенсії з інвалідності неможливо, — розповідає. — Хочу навчитися водити машину. У Маріуполі немає автошколи для інвалідів і обладнаних авто. А в Києві є. Громадським транспортом користуватися складно. Виїзд у місто — постійний адреналін. Треба просити людей, щоб підняли, підсадили, піднесли. Вони ж не зобов'язані надривати спини.
Незаміжня, дітей не має.
— До травми я працювала, хотіла вийти заміж, — продовжує. — Планувала вступити до університету і стати юристом. Ще мріяла мандрувати світом.
От зараз ми сидимо за столом і спілкуємося. Ви говорите, думаєте, смієтеся. Так само і я. Сидячи — ми нічим не відрізняємося. Різниця лише в тому, що після розмови ви встанете і підете, а я поїду.
Щоранку прокидаюся і думаю: а раптом я встану і все буде добре? Якщо мені запропонують зробити кілька уколів, щоб я встала і пішла, або встановити в тіло якийсь чип — я не відмовлюся. Надія є завжди.
5 
35413
Коментарі