— Чувствую себя звездой какой-то. Журналисты каждый день звонят. Мне на камеру уже сниматься надоело: то дрова им поколоть, то кровать показать, — каже 36-річний Олександр Марін із Дніпропетровська. Два місяці тому залишив двокімнатну квартиру й поселився в землянці у селі Мар'ївка за 40 км від міста.
— Землянку почав будувати два роки тому. А люди думають, спеціально вирив, щоб від війни ховатися. Раніше не задумувався, а тепер така схованка зайвою не буде. В разі чого, привезу сина, матір, брата. Якщо люди звернуться, не відмовлю — місця всім вистачить.
З Олександром зустрічаємося в центрі Дніпропетровська. Він худий, дивиться насторожено. На голову натягнув капюшон, звідти стирчать чорні із сивиною пасма. Сідаємо у його стару зелену "Ладу". Прямі автобуси до Мар'ївки не ходять.
— Років у 15 в мені щось змінилося, наче шкіру хтось зняв. Не міг зрозуміти людей, себе між ними. Почав читати літературу, шукати себе. 10 років тому одружився.
Якось прочитав книжку російського письменника Володимира Мегре. Він розказував, щоб зберегти кохання, треба переїхати за місто, насадити дерев, поливати їх, дарувати любов. Тоді і в родині це почуття зростатиме. Три роки тому взяли з дружиною 2 гектари. Починали будувати землянку разом, але закінчував сам. З жінкою так і не склалося. Син Всеволод їздить до мене. Допомагає, змушує бігати зранку, — сміється за кермом Олександр.
— Веду здоровий спосіб життя, не їм м'яса, щоранку готую вівсянку. Продукти привожу з міста, бо не маю городу. Намагаюся прокидатися до сходу сонця, щоб зловити його енергію, вкладаюся не пізніше десятої вечора. Якось у гості приїхала знайома пара, подивилися, як живу, потім за кілька кілометрів облаштували і собі землянку.
Сподіваюся, я не божевільний, — додає. — Дивак, але не відлюдник. Спілкуюся в місті з людьми, ходжу на роботу. Працюю покрівельником.
Проїжджаємо кілька приміських сіл. За півгодини закінчується асфальт. Вказівника на Мар'ївку немає. Накрапає. Олександр звертає на польову дорогу. На багнюці автівку заносить. За 5 хв. припарковується на необгородженому подвір'ї.
— Собаку не заводжу, бо треба щодня годувати, а я часто залишаюся в міській квартирі. Хіба кицька Маруся мене охороняє, — гладить тримасну тварину. Вона прибігла з поля, стрибає до господаря на руки, лащиться. — Скучила, їсти хоче, жила без мене три дні.
На початку двору металевий контейнер. Там зберігає інструменти для будівництва. На розі вм'ятина.
— Хтось залізти хотів. Раз украли електропровід. Узнав хто, міліцію викликав, — махає рукою. — А так до мене хіба миші чи землерийки лазять. Від них тільки морока, бо трощать у кімнаті дерево.
Землянка має високий дерев'яний дах. Житлове приміщення — під ґрунтом. Олександр спускається крутими сходами. Ключем відчиняє металеві двері. В кутку стоїть консервація, яйця, пакети з крупами. За другими дверима — кімната. Всередині пахне димом, тепло. З цегли та глини викладена піч. На ній металевий обпалений чайник і електроплитка. Посеред кімнати лакований стіл. Обабіч стоять ліжка. У даху зробив невеликі вікна. На підлозі новий лінолеум.
— Може, холодно, то взувайтеся, — дає нові капці. — Спеціально для гостей купив. Все-таки тягне від землі, — натягує плетені вовняні шкарпетки.
— Знайшов в інтернеті інструкцію та креслення, як будувати землянку. Це модель для військової роти на 11 солдатів. Розміром 5 на 3,5 метра. Стіни ями оббив пресованими дерев'яними листами, зробив вентиляцію — димохід. Будував два роки на вихідних. Провів електрику.
Господар готує чай каркаде. З полиці у стіні дістає банку меду, ріже хліб.
— Спробуйте шматочок, хліб без дріжджів. Вичитав, що вони шкідливі для шлунка. Мед сам збираю. Маю 10 вуликів. Хочу на них заробляти, щоб покинути роботу в місті. Рій переманив у когось із сусіднього села, — усміхається.
Навпроти подвір'я дві сусідські хати. Там живуть літні люди. За кілометр — найближча вулиця на три десятки будинків. У селі не видно жодної людини.
Темніє. Прошу підвезти до найближчого села, звідки ходить транспорт у Дніпропетровськ.
— Давайте в місто відвезу, сюди на вихідних приїду.
Зачиняє двері. З контейнера дістає ганчірку, дає витерти кеди:
— Негарно їхати з брудними.
Зупиняємося біля центрального автовокзалу. Даю 60 грн на бензин.
— Гроші не завадять, тимчасово не маю роботи, — говорить. — Планую поряд із землянкою збудувати дім, фундамент залив. Мрію на подвір'ї облаштувати родове помістя, виростити сад і для відпочинку поставити альтанку.
15 тисяч гривень витратив Олександр Марін на будівництво землянки. Найбільш затратний дерев'яний навіс — 5 тис. грн. Він закриває вхід копанки від дощу та снігу. Зроблений із черепиці, дощок, пресованих дерев'яних листів.
Три години гасив пожежу
Торік Олександр Марін із сином Всеволодом погасили вогонь на 8 га лук у Мар'ївці.
— Сусід підпалив біля себе, щоб вигорів сухостій. А вогонь рознісся на луки, — розповідає Олександр. — Ми з сином та одним чоловіком схопили дерев'яні листи, стали за вітром і забивали вогонь. Викликали пожежників, а в них усі машини зайняті. Сказали: "Ми вам подзвонимо, коли звільнимося. Продиктуєте, як до вас добратися". Через 3 години ми справилися.
У Маріна територія горіла двічі.
— Сусід постійно кидає недопалки. Того року згоріло ледь не все подвір'я через його цигарку. Злякався за бджіл. У них вклав 10 тисяч гривень. Сильно матюкався на сусіда, то він тепер уважніший.
2 
35413
Коментарі