— З дружиною Оксаною були разом майже п'ять років до народження старшого сина. Заздалегідь домовилися: будемо йти в декрет по черзі. Перший рік через грудне вигодовування пішла вона. Другий — я, — розповідає письменник 35-річний Артем Чапай із Києва. Минулого року видав книжку "Тато в декреті". У ній розповів, як доглядав за синами 4-річним Устимом і Омеляном, 2 роки. Дружина 29-річна Оксана Дутчак працює соціологом.
— Планували дітей із малою перервою. Якби Оксана сиділа двічі по два роки з дітьми, це був би удар по кар'єрі. Ми обоє не хотіли ставати домогосподарками, — говорить Артем, мають квартиру на столичній Русанівці. Проходимо до дитячої кімнати. У ній — дворівневе ліжко. Збоку є спортивний куток із канатом і дерев'яними кільцями для підтягування. Біля вікна стоїть ліжко батьків.
Старший син — у дитсадку. Менший прихворів. З ним до обіду вдома залишилася Оксана.
— Моя мати має трьох дітей. Не сиділа постійно в декреті, бо працювала позмінно, — продовжує. — У своєму відділі Укртелекому в Коломиї була з найкращою інженерною освітою. Не стала начальником через дітей. Не могла собі дозволити щодня з 9:00 до 18:00 працювати.
Нам з Оксаною пощастило. Маємо гнучкий робочий графік. Частково могли працювати з дому. Крім письменницької роботи, займаюся журналістикою. До декрету був військовим репортером в зоні АТО, потрапив у полон. Тоді дружині було важко.
Оксана запрошує на кухню випити кави. Омеляну дає погратися книжками. У кімнаті на поличках частина дитячої літератури — англійською.
— У декреті найскладніше — одноманітність. Її відчув на першому тижні. Дружина тоді поїхала в Німеччину у відрядження. Встаєш і думаєш, як витримати ще один день, — каже Артем. — Діти прокидаються о 7:30. Спочатку одного вдягаєш, потім другого. Готуєш сніданок — зазвичай якусь кашу. Їдять повільно. Дивишся, лише дев'ята ранку. Що його робити? Спати діти підуть тільки о першій дня. Йдемо на один майданчик, потім на інший. О 10:30 повертаємося. Ти їм одну книжку почитав, другу. Ось це найважче.
Найбільш кризовий момент був, коли на тиждень залишився сам із дітьми. Молодшому ще не було року, погано спав. Оксана щойно відлучила його від грудного вигодовування. Була спека. Доводилося із молодшим на руках заводити старшого в садок, потім забирати. Кілька разів ліфт не працював. Отак із двома на дев'ятий поверх підіймався пішки.
Бабусі на дитячих майданчиках думали, що я тато вихідного дня й не знаю, як поводитися з дітьми. Радили не давати їм сідати на "холодну землю" в серпні. З цього хіба посміювався. Від жінок часто чув компліменти. Постійно мені усміхалися.
Після декрету починаєш краще розуміти жінок. Часто після народження дітей пара перестає одне одного відчувати. Хоча до цього були на одній хвилі. Чоловікові здається, що декрет — це відпочинок від роботи. Перші кілька тижнів я теж так думав. Особливо після репортерства в АТО. Але коли це триває тиждень за тижнем, розумієш — це важка праця. Те саме, що ходити щодня до станка.
— Одне з основних вражень від декрету, коли одночасно відчуваєш протилежні почуття. Була влітку кумедна ситуація, — говорить Чапай. — Старший син вчився лазити по дереву. Молодший тільки почав ходити. Один упав із дерева, другий сходив по-великому в труси. Думаєш, до кого бігти. Потрібно реагувати швидко. Доки менший не сів і не довелося вдома все прати. Водночас Устим на землі плаче. І безпорадність відчував, і смішно.
У вихованні маємо кілька правил. Не вмикаємо мультиків удень. Тільки перед сном на 15 хвилин. Американські педіатри радять до 2 років взагалі не допускати до телевізора чи комп'ютера. Потім — не більш як дві години на день. Якщо норму перевищувати, дитина не навчиться нормально взаємодіяти зі світом. У школі не спілкуватиметься з дітьми, бо постійно робила це з екраном. Хоча бувають ситуації, коли не витримуємо. Довгим зимовим вечором вмикаємо мультик на 1,5 години.
Біля вхідних дверей починає одягатися Оксана. Збирається на роботу. Встигла попрати білизну, попрасувати. Дає чоловіку кілька настанов по господарству.
— У дитини має бути один основний піклувальник, — додає Артем. — Коли я сидів у декреті, діти до мене прихильніші були. Потім після відрядження не впізнавали, бо повертався з відрослою бородою. Для дітей головне — стабільність.
8 
35413
Коментарі