— До сих пор сохраняю все награды и грамоты за ликвидацию аварии на Чернобыльской АЭС. Мне говорят: продай их или сдай в какой-то музей — зачем они тебе? Отвечаю: сдохну, тогда забирайте кому что нужно, а пока что отдавать не собираюсь. Каждый раз, когда открываю коробочку, снова все вспоминаю, — каже київський інженер 77-річний Олексій Приходько. Після аварії на електростанції організовував процес харчування для ліквідаторів.

З Олексієм Приходьком зустрічаємося в лікарні клінічної радіології поблизу метро Житомирська. Він лежить у відділенні променевої патології.

— У Чорнобилі був на третій день після аварії, 29 квітня 1986-го, — Олексій Іванович сідає на колоду на подвір'ї лікарні. Він у білих штанях і чорній шкірянці. Тримає ціпок. Голосно вдихає повітря. Прислухається до пташиного співу. — Коли їхав, бачив колони автобусів, які з Чорнобиля тікали.

У місті було більше півтисячі ліквідаторів. Селили у школах і дитячих садках. Ставили розкладачки і вмощувалися один біля одного. Правда, годували делікатесами — печінкою тріски, гусячим паштетом. Якось привезли кухаркою 17-річну. Роботи не виконувала, бо весь час плакала: ще дітей треба народжувати, а мене сюди послали. Тепер калікою стану.

Олексій Іванович провів у Чорнобилі 62 дні. Отримав 140 крб. премії та опромінення дозою 62 бер.

— Після повернення з Чорнобиля почав хворіти. Коли лікар виписував вже третій лікарняний, спитав: а ви часом у Чорнобилі не були? Направив до Москви. Цілими днями лежав під крапельницями у шостій клініці. Була забита ліквідаторами. Вмирали щодня. А я вижив. Думаю, через те, що раніше займався спортом. Був чемпіоном Києва з боксу, мав звання майстра спорту. Перший рік після Чорнобиля щоранку бігав. А 1987-го вже ходив із ціпком.

Лікується не менш як тричі на рік.

— От весна прийшла і знову ламати почало, — продовжує Олексій Іванович. — Підкошуються ноги, паморочиться у голові. Якби не лікувався, то вже б винесли ногами вперед. Поселили в чудесну палату на двох. Є ванна, холодильник і телевізор. Але харчування нікудишнє. Вчора на обід дали овочевий супчик. До нього — тільки хліб і ложку. А сьогодні на сніданок розмазали кілька ложок каші по блюдечку. Керівництво лікарні каже: вибачте, але нічого зробити не можемо — грошей немає. Спати ходжу додому. Там хоч наїстися можна. Ліки теж сам купую. Цього разу на курс витратив 1,5 тисячі гривень.

×