— У дитинстві сміявся над хлопцями, які любили вишивати. А тепер без вишивки і дня прожити не можу, — каже 25-річний Роман Магоцький із міста Комарно Городоцького району на Львівщині. 24 серпня на столичному майдані Незалежності показав вишиту бісером карту України.
Роман із чотирма друзями витягають карту з червоного мікроавтобуса. Спирає її на автівку. Розмір мапи — 2,3 на 2,6 м. З двох боків обрамлена вишитими кетягами калини й зеленим листям.
— Карта вийшла важкою. Одній людині не варто її піднімати, бо може погнутися. Нести мають мінімум четверо, — розповідає майстер. Він світловолосий, худорлявий. Вбраний у вишиванку з українськими тризубами. — Перші стіжки зробив торік 24 серпня. Бісер перед тим прав, щоб перевірити, чи не втрачає колір. Вишивав на атласній тканині. Вона незручна, бо ковзає, але бісер лягає на неї ідеально.
Спочатку вишивав щодня по 7–8 годин. Останній місяць — по 19–20 годин на добу. Хотів вчасно закінчити. Щоб не втомлювалися очі, старався кожну годину робити перерви — ходив у магазин або пив чай.
Карта снилася постійно. Якось побачив, що не встиг закінчити вишивку вчасно. Прокинувся в поту. Більше не спав — сів і почав працювати.
На роботу пішло 20 кілограмів, або 1 мільйон 300 тисяч 600 бісеринок 48 кольорів, та 11 тисяч метрів ниток. Білий фон карти теж зашитий бісером. Його купував частинами — по кілограму-два за раз. Коли заходив у магазин, продавці казали: прийшов оптовий покупець.
На карту Роман витратив 30 тис. грн.
— Спочатку купував бісер за свої гроші. А потім довелося через соціальні мережі шукати спонсорів. Кошти перераховували переважно чоловіки. Один перечислив 500 гривень, а потім подзвонив і каже: я в дитинстві дуже любив вишивати. Але мама заборонила: то не чоловіче заняття. Все життя шкодував, що послухав її.
Сусіди теж допомагали грошима. Одна бабуся накупила цілий пакет бісеру. Жоден колір мені не знадобився, але про це не сказав. Скоро вишию тим бісером ікону, подарую їй.
Хочу зашити ще кордони України нитками, що світитимуться в темряві. Коли все буде готово, виставлю її на аукціон. Стартова ціна — 300 тисяч гривень. Частину виручених коштів передам на потреби АТО.
За півтора року вишив 49 ікон
Роман Магоцький працював будівельником та офіціантом. Вишивати почав чотири роки тому.
— Після закінчення школи пішов на будівництво, — розповідає. — Через два роки почала боліти спина, роботу довелося покинути. На початку 2009-го влаштувався офіціантом у місцевий ресторан. Попрацював там кілька місяців, його закрили. Тоді в гості зайшла мамина подруга, яка дуже гарно вишиває. Запросила трьох моїх сестер у гості, обіцяла навчити вишивати бісером. Пішов з ними.
Спочатку в мене нічого не виходило: руки трусилися, бісеринки розліталися, нитки плуталася. Та заняття не покинув. По дорозі додому купив схему ікони "Святе сімейство". За кілька днів вона була готова. Коли мамина подруга побачила, сказала: не може бути, щоб у хлопця все так акуратно вийшло. Цю роботу купив сусід.
Сестри після перших стіжків покинули вишивання. Тепер просять, щоб зробив їм вишиванки.
За 1,5 року Роман вишив 49 ікон.
— Почав їх продавати. Коштують від 700 гривень. За вишиті чоловічі сорочки прошу по 1500 гривень, за жіночі — від 2 тисяч.
Два роки тому представники української діаспори в Угорщині замовили ікону "Мадонна Голодомору". Вишив чорним і червоним. У день пам'яті жертв Голодомору запросили мене вручити її спікеру Угорського парламенту. Коли передав ікону, він сказав: знав, що українські жінки — майстрині на всі руки. Та ніколи не думав, що ваші чоловіки можуть їх перевершити.
3 
35413
Коментарі