"Моїх онуків виносила сурогатна мати"

 

Свекруха переписала хату на коханця.

"У нас — непогана сім'я. Та не ­буває дня, щоб хтось із кимось не посварився, — пише львів'янка 43-річна Христина Олексіївна. — Донька нас не поважає чи не любить. Часто поводиться хамувато. Хоч ми готові віддати їй усе. Заради неї працюємо та живемо".

Листи коментує столичний біо­енергетик Валентина Гавура. Дістає з конверта фото Христини, її чоловіка Віктора й доньки Іванни. Дівчина — в білій сукні, на грудях стрічка "Випускник".

— Досить присвячувати життя доньці. Ви дали їй вдосталь. Не вимагайте нічого взамін. За кілька років вона змінить ставлення до вас. Відпустіть її навчатися в іншу країну. Ображається, бо не даєте приймати рішення самостійно. Довіряйте Іванні. Тоді зникнуть причини для конфліктів. А ви з чоловіком зможете пожити для себе.

"Біля мене живуть донька з чоловіком, — пише Анна Василівна з Полтавщини. — Як вони одружилися, все було добре. Народила онуку, за три роки — онука. А потім почала хворіти. Поправилася, хоч завжди була худа. Діти почали між собою сваритися через нестачу грошей. Доньці дали третю групу. Переїхали. Думала, сваряться через мене. Живуть тепер самі, а скандали не припиняються. Не можуть продати хату. Її давно виставили на продаж. Шукає роботу, але ніхто не бере. Може, нам пороблено? Бо я 30 років живу сама. Двох чоловіків поховала".

— Діти припинять сваритися, коли продадуть дім. Не доручайте продаж нікому. Покупця знайдете самі. Жити до себе не кличте. Хай вкладуть гроші в нерухомість. Бо можуть позичити комусь із рідні. А повертатимуть не рік, а десять. Нову хату освятіть. На новосілля нехай запрошують лише найрідніших. Багато людей їм заздрять.

"Моєму синові 36 років. Жодного разу не був одружений, — розповідає в листі Лідія Миколаївна з Полтавщини. — Зараз живе в цивільному шлюбі з жінкою. Та була тричі заміжня, має двох дітей. Стосунки в них — складні. Зі мною вона не спілкується. Ніде не працює. Разом із дітьми перебуває на утриманні в сина. Серце підказує, що вона — не його доля".

Кладе фото сина й доньки. Чоловік у сонцезахисних окулярах цілує коротко стрижену рудоволосу жінку.

— Не втручайтеся в їхню сім'ю. Подружжя буде разом багато років. Її дітей син роститиме, як власних. За два роки народять вам онука. Прийміть невістку в родину. Якщо не хочете, щоб син постарів у холос­тяках. Дружина робить його щасливим. Забудьте про її минуле. Дайте шанс показати позитивні сторони.

"Моїх онуків виносила сурогатна мати, — пише 62-річна Ольга Іванівна з Одещини. — Донька чотири роки намагалася завагітніти. Після другої спроби ЕКО лікарі розвели руками. Шансів, що Катя стане мамою — мало. У грудні 2011-го в сім'ї з'явилися двійнята Леся та Славік. Донька зовсім не хоче їх глядіти. Коли дітям було по 2 роки, вона планувала вийти на роботу. Але я не в тих літах, щоб із двома справитися. У садік їх не беруть, бо ми не робили прививок. Донька ображається. Мовляв, на її кар'єрі можна поставити хрест. Але я виховала чотирьох дітей. Ніколи не шкодувала, що вибрала сім'ю, а не роботу. Її чоловік гарно заробляє. Чотири-п'ять місяців на рік проводить за кордоном".

— Не вчіть доньку жити. Вислухайте, підтримайте та зрозумійте. Вона любить дітей. Але досі не відчула, що реалізувалася, як мати. Якби народила їх сама, то про роботу не думала б. Катерина має лідерські здібності. Хоче чогось досягнути. Довести вам і чоловікові, що може більшого. Легше стане через рік, коли поведе дітей до школи. Їй запропонують стажування у страховій компанії. Нехай не відмовляється. Це шанс знайти хорошу роботу після затяжного декрету.

"Маю доньку Наталію й сина Андрія, — пише Тамара Іванівна з Хмельниччини. — Доньці — 34 роки, син на три роки за неї молодший. Чоловіка поховала 2012-го. Живу в селі, в хаті батьків. Доглядаю матір, яка хворіє на Паркінсона. Син — зі мною. Однокімнатку у Вінниці здаємо квартирантам. Андрій роботи не має. Раніше їздив на заробітки в Росію. До цієї пори не женився. Хоче мати власний бізнес, але зараз почав випивати. Донька теж щастя не має. Вийшла заміж. Але за півтора року поховала чоловіка. Помер від саркоми. Жила біля свекрухи. Удруге вийшла заміж, народила дів­чинку. Та чоловік п'є. Що заробить, усе пропиває. Хоче розлучатися з ним. Перша свекруха зробила їй заповіт на хату. Але півтора року тому привела діда й переписала хату на коханця. Дочка залишилася без житла".

— Бачу, що плануєте продати квартиру й купити доньці ділянку. Не поспішайте збувати нерухомість. Побудувати не зможете. Грошей забракне. Доньку заберіть жити до себе. Син одружиться за два роки. Ви не втрачайте надію знайти своє щастя. Чому б не прийняти пропозицію від самотнього чоловіка з сусіднього села? Наважтеся на переїзд.

"Син живе у шлюбі шість років, — розповідає у листі Михайло Леонідович з Черкащини. — Поселилися у квартирі тещі. Спочатку жили добре. А тепер усе йде до розлучення. У невістки з'явилися фобії. Усього боїться. Сваряться щодня. Ненавидять один одного, кажуть. Мають дворічного сина. Ми просимо зберегти сім'ю заради нього".

Укладає в конверт весільне фото подружжя. Кучерява блондинка в рожевій сукні обіймає на голову вищого чоловіка. На ньому — біла сорочка й чорний костюм.

— Стосунки налагодяться, коли подружжя переїде від тещі й почне жити самостійно. Вона намовляє доньку, часто підштовхує до скандалу. Не запрошуйте молоду сім'ю жити до себе. Нічим добрим це не закінчиться. Не порозумієтеся із невісткою. Кілька років орендуватимуть житло. Доки син не заробить на власне. Не відмовляйте їх від ідеї жити в селі.

×