За кілометр від українсько-польського кордону в селі Шегині на Львівщині повертаємо з міжнародної траси на ґрунтову дорогу. У селі Биків живе Марія Михайлишин. Вона передплатила "Газету по‑українськи" на 2014 рік та виграла мотокосу за результатами акції "Отримай подарунок — лютий".
— Ми з самого ранку вас чекаємо, — вибігає з хати 80-річна Марія Василівна. Виглядає молодшою років на 20. — Сидимо з дідом, гадаємо: приїдете-не приїдете. Дочка подзвонила, каже: "Та я не вірю. Нині такий час, що нікому нічого задаром не дають".
Господиня запрошує до невеликої хатини. З дверей вибігає кіт Юрко.
— Ну, ти паскудник! Вже, певно, по столі все обнюхав, — сварить жінка. Кличе з іншої кімнати 86-річного чоловіка Степана Олексійовича. Підлога встелена килимами, на ліжках — високі перини з подушками, по закутках стоять мішки.
— Це горіхи, сушені яблука, — каже господар. — У нас тут пару соток землі. Ще є в іншому кінці села батьківське обійстя з садом. Так що косити є що. Я жартую до Марусі: ти виграла мотокосу — ти й коситимеш. Бо діти з онуками у Львові живуть, ми самі собі раду даємо.
Степан Михайлишин 48 років пропрацював учителем біології та географії по сільських школах, його дружина була робітницею на підприємствах.
— "Газету-по-українськи" читаємо, відколи вона існує. Особливо політику люблю — що там у Верховній Раді твориться, що мудрі люди про ситуацію кажуть. Про ту падлюку ви всю правду писали. Я б його отак узяла і роздерла на шматки своїми руками, — каже Марія Михайлишин про колишнього президента Януковича.
Чоловік нагадує, що піст Великодній, не можна сваритися.
— Ми ото пивницю добудовуємо, — показує у вікно. — Якщо війна — буде нам бомбосховище. А жити стало страшно. Щоночі машини прикордонників туди-сюди їздять. Так моторошно. Видно, Європа готується до наступу. Учора стріляли — якісь навчання поляки проводили. Вертольоти літають щодня над нами.
Марія Василівна накриває на стіл. Подає гарячу картоплю з підливою, салат та вино. У другій кімнаті чути квочку з курчатами. Її заховали у ящику від дощу.
Виходимо надвір пробувати подарований інструмент. Тим часом господиня йде до хати переодягатися для фотографії.
— Усе село заздритиме, — каже господар, приміряється косити невисоку кропиву. — Хоч Маруся про мікрохвильовку мріяла, але коса, певно, дорожча.
Марія Василівна виходить у вишиванці. Забирає свій приз у чоловіка, просить сфотографувати її на тлі озимої пшениці, що зеленіє за садом.
На прощання Степан Олексійович приносить із комори по мішечку волоських горіхів. Каже, торік їх вродило на 30 деревах у саду. Місцеві збувають горіхи до Польщі. Місто Перемишль по той бік кордону видно з обійстя Михайлишиних.
4 
35413
Коментарі