19-річний Андрій Цукорник із села Мохнатин на Чернігівщині три місяці живе з дочкою п'ятимісячною Катериною в Обласному соціальному центрі матері й дитини. Його цивільна дружина втекла.
Заклад розташований на околиці Чернігова, в районі Масани. Тут живуть матері з дітьми, яким нема куди подітися. Перебувати в центрі можна від сьомого місяця вагітності й доки дитині виповниться 18 місяців. Підопічні отримують від держави безкоштовне проживання, харчування, підгузки.
Андрієва кімната на першому поверсі. Катерина лежить у ліжечку, смокче кашу з пляшечки, притримує її руками.
— Цілий місяць училися тримати пляшечку. Думав, хоч би до півроку опанувати, а тут у п'ять місяців вийшло. Да, Катюха? — каже Андрій. — Ми уже в ходунках бігаємо. Правда, тільки назад. І потрошку підсаджую її, хоч врачі й не розрішають до півгода. Та нам треба бистро взрослєть. Мама від нас пішла, а папі треба на роботу. Ми з Машею познайомилися два роки тому в інтернеті. Почали зустрічатися, потім жити разом. Сначала снімали квартіру, потом переїхали до мене у Мохнатин. Маша з Туркменії, у Чернігові її мама з отчимом та младшим братиком живуть.
Маша закінчила шосту школу, потім вчилася у першій бурсі. Я закінчив п'яте училище — слєсарь-сборщик. Робив на пекарні. Коли Маша сказала, шо бєрємєнна, я обрадувався. За нєсколько днів до родов встроїв її в цей центр. Бо дом у Мохнатині старий, з пічним отоплєнієм і колодязем. До того ж там живе моя мама. Вона все життя пропрацювала психіатром у райлікарні, а як вийшла на пенсію, жити з нею стало неможливо. А Маші й дочці потрібен був спокій. Коли у Марії відійшли води, вона зразу подзвонила мені. Я був на роботі. Як тільки зміг, примчав до роддому. Маша вже родила, та мене до неї не пустили. Тільки пакет забрали з халвою, оріхами, речами для неї та маленької. Називав дочку я. Катерина Андріївна — красіво.
Після того як Марія повернулася до центру, Андрій винайняв неподалік кімнату для себе, щоб частіше бачити цивільну дружину та доньку.
— Ми так і не поженилися, бо були проблеми з Машиними документами. Вона ж несовершеннолєтня була. 10 августа дзвонять мені з міліції: Маша з дитям втекла з центру. Її знайшли за номером телефону в Семиполках під Києвом. Говорила, що пішла до якогось 29-річного Сашка. Її мама під свою відповідальність забрала Машу з міліції. Ми з відділку ще й 200 метрів не відійшли, як Маша давай тікати. Тоді я забрав Катю, а їй сказав: їдь куди хочеш. Вона й поїхала. Катюша після її походеньок оказалася в лікарні з бронхітом. Два тижні лікувалася. Я з роботи звільнився, зарплату забрав. Мені предлагали віддати дочку в дєтдом на полгода. Я отказався.
Складно доглядати за немовлям?
— Спочатку було важко. Необично. Як одягати памперс, мені показали тільки раз. Далі вже сам учився. Важко було купати, та зараз можу і це. Тепер я знаю, що чєловєчєк — це дитячий комбінезончик, бодік — дитяча кофточка, яка має застібки між ніжок.
Дівчинка весь час крутиться в ліжку. Всміхається то мені, то батькові.
— Давай я тебе у ходунки віднесу, — Андрій бере на руки дочку і несе до ігрової кімнати. — Там за нею дівчата приглянуть. Ми тут одне одному помагаємо. Я зараз учуся на курсах веб-дизайну. Доки на заняттях, Катя грається з іншими мамами. Треба ж нормальну професію отримувати, щоб гроші заробляти.
Із Марією зв'язувалися?
— Дзвонила. Писала в інтернеті. Та вертатися до нас не спішить. Недавно я змінив номер телефону, видалив сторінку з мережі. Раз ми Маші не треба, то й вона нам теж. Допомагає Машина мама. Підказала, чим і як годувати. Я поки що дитячих грошей не отримав, то вона купила зимовий комбінезончик. Можливо, зекономимо на якесь власне житло. Катюху я не оставлю. Зараз общаюся тут у центрі з дівчиною. У нас хороші стосунки, дітки майже однакові, тільки в неї хлопчик.
4 
35413
Коментарі
3