Федір Нестерчук із райцентру Камінь-Каширський Волинської області майже 28 років не спить. Його бралися лікувати вітчизняні медики, японці, росіяни. Працювали екстрасенси і психіатри. Та допомогти ніхто не зміг. Як і дійти висновку, що стало причиною безсоння.
Коли чоловікові було за 40, він занедужав на радикуліт та хворобу Рейно (за якої виникають спазми у кінцівках. — "ГПУ"). Кілька місяців не вставав із ліжка. Крутило кінцівки, відмовляли ноги. Лікувався в обласних та столичних фахівців. За три роки, як нервова недуга відступила, пропав і сон. За роки безсоння Федір Нестерчук перечитав майже тисячу художніх книжок, вивчив напам'ять поему "Слово о полку Ігоревім".
До обійстя Нестерчуків приходимо близько п'ятої вечора. На подвір'ї велика мурована хата, поряд — комора і хлів. Попід хатою у квітнику із трояндами розрослася малина. Хата замкнена. З буди виглядає чорний кудлатий пес, не гавкає.
— Ви кого там шукаєте? — визирає з-за паркану навпроти сусідка. — Та вони весь день із сіном. Певно, ще в полі. Але он Раїса йде з відрами.
69-річна Раїса Анатоліївна кладе під хатою два повні відра кабачків та картоплі. Витирає спітніле чоло.
— Твого Федора хочуть, — каже сусідка.
— Робота нині цілий день. Чоловік із сіном, не має часу зараз говорити. Хіба до нього прийдіть у "Добробут" на десять вечора. Він там дєжурку має вночі.
73-річний Федір Нестерчук зсуває штори на дверях магазинів у торговельному центрі "Добробут". Запрошує до сторожової кімнати під сходами. Вмикає радіо.
— Може, то все від нервів. Перед тим, як виникла безсонниця, схопив сильний радикуліт. Півроку не вставав, рачки повзав. Думав, ходити не зможу. Боліло так усе, що на те, що не сплю, уваги не звертав. А потім за кілька років біль ущух, а сон так і не прийшов. Навіть до Москви поїхав. Там ігловкалування робили. В голову, по хребту, де нерви, кололи. На початках трохи полегшало, а через місяць-два неспання повернулося.
У мене якась своя фізіологія виробилася до цього стану. Зранку встаю, іду працювати. Бадьорий, наче проспав усю ніч. Бачу, дрімаєте. Може, чаю таки заварю? Із трав, сам збирав.
Заливає воду в електрочайник. У горнята насипає трохи ромашки, сухих стебел суниці, м'яти. Кидає по дві ложки цукру. Ставить на стіл.
— Колись усілякі снодійні пив. Не помагали. Після них зранку голова, як після доброї п'янки. На другий день ходиш, як у тумані, за руль не сядеш, бо можна відключитися. Хоч сну нема, але дрімота найде, на хвилину очі закриєш — та й аварія. Відмовився. Якось хлопці приїхали з Москви про мене писати. Кажуть: давайте попробуємо, як на вас горілка діє. Ну, я ж не алкоголік, щоб сам пити — їм також налив. По 300 грам вцідили. Вони заснули, а мені хоч би що.
Недавно з Росії приїжджали журналісти. Їм треба була картинка, як я вночі картоплю копаю. Кажу: та я так за день натружуся, що вночі вирівнятися не можу, не те, щоби при лампочці город копати. А вони причепилися: треба картинка, треба. Журналістка аж розплакалася, що її з роботи вигонять. Не втримався, узяв лопату, протягнув на город дротом світло та й почав копати, — сміється.
Ходить коридором туди-сюди. Потягується. Сідає на обшарпане крісло.
— Спати дуже хочу, — позіхає.
Закриває очі, так сидить хвилин 20.
— Зрозумів, що відпочивати можна, не засинаючи, — говорить. — Кілька років тому японці приїхали. Вісім чоловік. Привезли машину апаратури. Хотіли знати, чи не обманюю. По всьому домі відеокамер натикали. На руку причепили датчик, як годинник. Він виміряв тиск, пульс, внутрішній стан організму. Знімали на камеру, як корову дою, як кошу траву, як годую поросят. Слідкували навіть, коли лягав на ліжко відпочивати. Двоє з того датчика на монітор виводили мій стан. За тиждень зафіксували лише кілька хвилин дрімоти.
Таких людей, як я, насправді багато. Листи мені пишуть. Один білорус написав, що в Москві його лікували голками. На лікування продав квартиру, машину. Три роки після того спав, тепер знову — ні. Жінки часто пишуть. Дружина жартує: ото вже їм твоя безсонниця припала до душі.
Мною лікарі часто цікавляться, але лікувати без грошей ніхто не хоче. Кажуть, як буду мати 30 тисяч доларів, то, може, й вилікуюся. Не вірю. Вже всяке на мені пробували. Одні якусь маску натягали на обличчя — мало не задихнувся. Хтось голками лічив, гіпнозом. Раз на зйомки програми Геннадія Малахова "Здоровенькі були" запросили. Для контрасту в студію привели узбечку, яка проспала 16 років. Під час зйомок мене намагався загіпнотизувати якийсь світоч медицини. Сам заснув, а я — ні. П'явками лікували, ставили їх на затилок. Годину з ними лежав. Задоволення дороге, а толку мало.
Із полотняної торби з-під столу витягає сухарі з родзинками. Робить у великому жовтому горнятку ромашковий чай.
— В їжі не перебираю. Їм усе, що жінка зготовить. Люблю чаї. У дома маю зелену аптеку.
Дзвонить дружині. Запитує, що купити в магазині дорогою додому. Складає в торбу речі.
— Був на зустрічі з екстрасенсами в Києві. Один, із Миколаєва, зі мною наче все життя прожив. Розповів правду від народження до сьогодні. Та після цього йому погано стало. Про неспання сказав, що все через нервове збудження, пережите раніше. Несподівано померла мама, потім — батько. Сестра йшла, упала на зупинці — померла.
"Чому нічого не робиш? Гриша вмирає, а ти байдужий"
— Сни бувають — по секунді, — каже Федір Нестерчук. — Сидиш і наче задрімаєш, щось таке пролетить перед очима кольорове — сон. Й одразу прокидаюся — усе, поспав. Та сни в мене знакові. Захворів був брат, молодший на сім років. Увечері сидимо в нього, кажу, що маю знайомих лікарів в обласній лікарні. Брат упирається їхати. Пішов спати, закрив очі й бачу зелений стадіон. По ньому йде покійна мати, питає: чому нічого не робиш? Гриша вмирає, а ти байдужий. Наступного ранку завіз брата до лікарні, після того він ще рік пожив.
4 
35413
Коментарі